3

- Ліона! Ліона!!!

Крик Аннет увірвався в її душу разом з усвідомленням того, хто вона є. Її обличчя заливали гіркі сльози, а тремтячі руки притискали до себе дитину.  Дівчинку, яка була з її світу. З її загиблого Роду. Дівчинку, яка повернула їй спогади.

- Ліона!!

Аннет здригнулася, коли на неї глянули два яскравих смарагду очей.

- Вибачте, леді Аннет, я не хотіла вас налякати.

- Я чула твій крик...

- Я згадала хто я.

- Ліона...

- Я бачила смерть свого світу. Я була свідком того, як гине Ілланелла.  Леді Аннет, я остання з Роду Айяаала. Вони вбили всю мою родину. Ніхто не зміг вижити. Це ж, якою має бути зброя, щоб вбити безсмертних?!

- Я не знаю…

- І я не знаю. Я довгі роки думала, що цей страшний сон був не зі мною. Я намагалася не думати, але спогади повернулися... Мені зараз так боляче, леді Аннет.

- Ліона, а дівчинка?

- Її висмикнули з обіймів Смерті, як і мене. Вона теж належить до мого Роду. Я визнаю її магію. Тепер Айлія моя магічна донька.

- Що? - Аннет від подиву опустилася в крісло, тільки тепер звернувши увагу на майже неможливу, дивовижну схожість дівчаток.

- Життя їй дала інша жінка, але саме мені волею нашого народу судилося стати для неї матір'ю. Моя донька наділена величезним і рідкісним Даром.  Наш світ нагородив її моїм Даром. У ній є дещиця крові Роду Айяаала, до якого належу і я. Айлія моя донька. Я не знаю, як так вийшло, що вона належить до мого Роду. Моя сім'я була останньою з цього Роду. Я бачила, як вони всі померли в той день. Ніхто, з тих, хто залишився в фортеці, не зміг вижити. У той день батько проводив Раду, на якому були присутні всі крім мене як наймолодшої в Роду. Вони всі загинули. І, тим не менш, Айлія належить до того Роду, що і я. Я визнаю її. Айлія тепер моя донька.

- Ліона, що тепер буде?

- Ми всі будемо жити далі. Ви - управляти пансіонатом і займатися з дівчатками, Айлія - рости і набиратися сил, я буду її оберігати і шукати шляхи додому. Наш дім - Ілланелла. Ми не зможемо бути тут надто довго. Цей світ забирає наші сили. Я це і раніше відчувала, а тепер знаю і розумію. Нам тут не місце. Особливо Айлії. Цей світ відштовхує її. Дівчинка набагато сильніша за мене, леді Аннет, і я не знаю, як вона зможе впоратися і утриматися тут необхідний час.

- Так говорив і Густав.

- Густав?

- Так, він залишив мені листа. Саме він привів сюди Айлію.

- У той день, коли померла моя сім'я, саме Густав захистив мене. Він вихопив мене перед самою вогняною пугою. Завдяки його захисту я опинилася в вашому пансіонаті, леді Аннет.

- Густав?

- Він був дуже сильним магом в ранзі вчителя і найкращим другом мого батька. Мій батько належав до стародавнього і могутнього Роду драконів - І'Ннорр. Я остання з цього Роду. Тепер думаю, що і Айлія теж успадкувала цей Дар, але зараз це важко визначити поки вона дитина.

- Дракон?

- Так. Моє справжнє Ім'я - Ліона І'Ннорр. Я наймолодша з доньок Аркана І'Ннорра.

- Ти єдина, хто зможе відродити Ілланеллу.

- Вам так Густав сказав?

- Так. Він сказав, що тільки у тебе є сили врятувати Ілланеллу.

- Її врятують мої діти, а не я...

- Але знання їм даси ти, - Аннет посміхнулася і Ліона відчула, як її страхи відступають, наповнюючи душу радістю. - Йдемо пекти млинці. - Аннет легко піднялася і простягнула Ліоні руку.

- Так, - дівчина посміхнулася і, стуливши пальці навколо її долоні, піднялася, не випускаючи з рук дівчинку.