V Події, що відбуваються в Мертвих землях. Дивна гостя і страшне послання. Зустріч Маркуса з Знаючою.

1

Село було закутане сірим ранковим туманом, що, клубочучись, повзав від хати до хати, немов шукаючи собі пристанище. Він пригинався до трави, намагаючись здаватися непомітним, і в той же час прагнув заглянути в кожен двір.

Він з цікавістю зазирнув до керуючого, обійшов стороною злого пса і заглянув у вікно. Те, що його цікавило, знаходилося в кімнаті в недосяжності і це дратувало. Але ще більше злило, що тепер він був безсилий вдень.  Покараний за свою ж дурість...

Ось, крізь непроглядну стіну мертвого лісу, почало повільно продиратися сонце, відчайдушно чіпляючись за чорні, немов вигорілі, гілки. Коли його перший несміливий промінь торкнувся вікна - туман зашипів, відступаючи.

Поступово відтиснутий, він сховався в тіні мертвого лісу, помітивши наостанок, як через ще сонне поселення йшла Знаюча.

Вона обернулася і довго вдивлялася в лісову гущавину Мертвих земель. Мабуть тільки вона і здогадувалася, ні, знала, якої долі цієї ночі уникло її село.

Чи зможе вона все так само утримувати на відстані Темного лорда проклятих земель? А її син? Як довго він зможе приховувати їх правду?

Знаюча зітхнула і увійшла у двір керуючого, шикнула на пса і підійшла до будинку. Подивилася, як Сіріт офарбувала в золотистий колір поріг, провіщаючи новий день, і штовхнула двері. Тепер можна. Вона не порушить крихкого нейтралітету. Зараз вона в своєму праві. Уже світанок пофарбував все ранковими фарбами...

***

Він повільно приходив до тями, насилу відкриваючи чутливі до всього очі. Промені ранкового сонця моментально його засліпили, і він зі стогоном знову заплющив очі.

Як же його так поламало?

Чиїсь тихі кроки змусили завмерти і прислухатися.

Хтось підійшов до нього.

Почувся сплеск води, і на його лоб опустилася прохолодна тканина, даючи полегшення, але майже моментально нагріваючись.

Над ним спурхнули чиїсь руки, і на лобі знову розлилася приємна прохолода.

Що ж сталося? Він захворів?

Важкі повіки не бажали підніматися, а в грудях дзвеніла порожнеча.

Він виснажений.

В голові ворухнулася ледь жива думка, показуючи йому уривки недавніх спогадів.

Величезна витрата сил. Він майже вичерпав себе до дна. Довелося просити про допомогу Дункана. Сильна магічна віддача. Переляк в очах Дункана і його заковтує воронка неконтрольованої, руйнівної в мертвому світі магії. Останнє, що він встигає побачити, як помирає його друг. Прилив сил і клацання порталу що відкрився. Може викинути куди завгодно, але робити нічого. Жахливий вибух в голові і неконтрольований, марнотратний виплеск залишків магії. Рятівні обійми темряви і знову стрибок. Потім стрімке наближення випаленої трави і поштовх від удару. Спливає свідомість і останні сили йдуть на дезактивацію порталу.

І темрява...

Після такого майже неможливо відновитися...

Ну і нехай!

Ілланелла...

Все що він робив, все в ім'я порятунку цього світу!

Різкий вдих і він розплющив очі, щоб уже через мить знову провалитися в м'які обійми порожнечі.

***

- Так що ти про нього думаєш-то?

- Навіть не знаю, що тобі сказати, Кітаре. - Знаюча втомлено зітхнула, потім знову підняла очі на керуючого. - Полудень, а він так і не прийшов до тями. Дивно все це.

- Що саме-то дивно для тебе, відунко?

- Нетутешній він. Чую в ньому силу величезну. Багато він її витратив.  Занадто багато. Але навіть якщо це і так, я не знаю, як він зумів вижити.

- Я не зовсім-то розумію, про що ти говориш, Марта.

- Моє ім'я…

- Прости мене. - Кітар поспішно схилив голову в поклоні. - Я не повинен-то був вимовляти твоє Ім'я. Я забувся-то.

- Нічого. - Відунка злегка схилила голову у відповідь. - День і сонце за вікном. Але надалі будь уважнішим, Кітаре. Якщо хтось дізнається про мене більше, ніж потрібно - буде біда.

- Я все зрозумів. Я не видам-то тебе, відунко.

- Тату!

- Що, білченя? - керуючий посміхнувся до десятирічної дівчинки.

- У нас гостя.

- Гостя? - Кітар піднявся і виглянув у вікно.

Біля його двору стояла струнка дівчина, майже дитина, кутаючись в сіру тканину легкого плаща.

- Хто вона?

- Бачиш, що не тутешня. - Відунка теж подивилася на дівчину. - Вона з тих, хто не може переступити поріг людського житла без дозволу господаря будинку.

- Чому вона тут?

- Прийшла за твоїм гостем, Кітаре.

- Чому ти так вирішила-то, відунко?

- Це моє припущення. Дівчинка не може ступити на твоє подвір'я. Їй неприємно, що вона привернула увагу жителів. Їй це не потрібно. І в той же час вона не йде. Я не бачу її обличчя, Кітаре, тому не можу тобі нічого про неї сказати. Дівчина щось або когось шукає. І те, що її цікавить, тут. Вона не піде поки не отримає те, за чим прийшла. Тобі потрібно вийти до неї, Кітаре.