4

- Чому вона ще не прийшла до тями-то?

- Заспокойся, Кітаре.

- Я не хочу бачити в своєму будинку ще одного мертвого мага!

- Вона не помре! - Знаюча схопилася зі свого стільця. - Чуєш, Кітаре, вона не помре. Я...

Вона раптово замовкла і подивилася на дівчину. Кітар обернувся і злякано завмер - дівчина ніби світилася зсередини м'яким місячним світлом.

- Відунко!

- Стій! - відьма підняла руку, зупиняючи його. - Не підходь до неї.

- Тату!

- Аріна, що ти тут робиш-то? - Керуючий обернувся на голос дочки.

- Таточку, мені страшно!

- Що трапилося-то, білченя? - Кітар підхопив на руки дівчинку.

- Він почав світитися!

- Хто?

- Дядько, з яким ти велів мені сидіти.

- Як світитися-то?

- Як світлячок!

- Який світлячок-то?

- Тату!

- Пробач. - Кітар прийшов в себе і подивився на дочку. - Будь поряд зі мною.

- Добре, тату! - Аріна обняла його за шию, ховаючи обличчя на широких грудях. - З тобою мені не страшно.

- Добре, білченя. - Кітар погладив її по спині, заспокоюючи. - Ми з усім розберемося-то. Відунко?

- Вона приходить до тями, Кітаре.

Керуючий подивився, як дівчина на постелі здригнулася всім тілом. По ній пробігла хвиля світла і вона, зітхнувши, відкрила очі.

- Пити...

Відунка швидко простягнула їй глечик з водою і дівчина почала жадібно пити.

- З вами все-то в порядку, панно?

- Так, керуючий Кітаре, тепер, так. - Вона поставила глечик поруч з ліжком. - Думаю, я зможу відповісти на ваші запитання.

- Як вас звуть-то, панно?

- Моє ім'я, дане мені при народженні, - Лідія.

- Ви дійсно маг-то?

- Так, керуючий Кітаре. Я поки що тільки учениця.

- Але вам вистачило сил відповісти на мій заклик, ліе.

- Я прийшла, бо мене прислали до вас.

- Навіщо? - Знаюча здивовано подивилася на дівчину. - Мій заклик повинен був спрацювати. Хто ж тоді пройшов?

- Він і спрацював, відунко. Але його почула не тільки я. Ось про це я і прийшла вас попередити.

- Ваші слова починають насторожувати мене, ліе. Що може нам сказати жриця Айяаала?

- Айяаал мертвий. Наш світ залишився без свого Деміурга.

- Ви, певно, жартуєте?

- Ні, відунко, я не жартую. Занадто злим виходить жарт. Ви не змогли докликатись допомоги, тому що нікого більше кликати. Ради Семи більше не існує, як і жриць Айяаала.

- Ви можете це зупинити?

- Ні, відунко, мені наказано не втручатися. Мій шлях зовсім інший і визначений він давно.

- Чому це все відбувається-то, панно?

- Я не знаю, що міг зробити ваш народ, керуючий Кітаре, щоб позбутися милості Айяаала, але, на жаль, це сталося. І це не тільки в вашому поселенні.  Всюди. Айяаал помер від рук своїх дітей.

- Хто ще відповів на мій заклик, ліе?

- Його донька.

- ЩО?

- Його донька по крові і по магії. Та, кому я покликана служити. Тепер тільки від рішучості і сміливості цієї дитини буде залежати, виживе Ілланелла або зникне слідом за своїм Деміургом. Саме від принцеси буде залежати, відродить вона цей світ або дозволить йому померти.

- Що нам тепер робити, ліе?

- Постарайтеся вижити і зберегти вірність новому Деміургу. Ми повинні допомогти принцесі.

- Ви знаєте, де вона, ліе?

- Ні. Перед смертю Айяаал зумів захистити принцесу.

- Ми залишилися-то без захисту...

- Це випробування для нашого світу, керуючий Кітаре, на ясність думки, твердість духу і відданість в серце і вчинках. Мабуть я потрапила в тимчасову петлю, раз прийшла до вас з минулого. Після смерті Деміурга вони почали з'являтися в Ілланеллі і плутати час.

- Я не зовсім вас розумію, ліе. - Відунка похитала головою, немов бажаючи зібрати свої думки. - Це означає, що ми можемо опинитися в будь-яку мить в минулому чи майбутньому?

- Думаю так. Коли помирає Деміург, створений ним світ переживає цю втрату. Думаю, збій тимчасових потоків ще не найстрашніше, що нам слід очікувати...

- Про що-то ви, панно? - запитав Кітар, бліднучи і міцніше обіймаючи доньку.

- Я не можу сказати вам більшого. - Лідія різко піднялася на ноги. - Я і так наговорила зайвого. Головне не впадати в паніку. Айяаал не залишить в біді тих, хто зберіг йому вірність. Мій час минає. Я повинна вас залишити.