3

Два тижні по тому

Я задираю голову, розглядаючи величезну будівлю університету. Сьогодні мій перший навчальний день. Тремтіння пробігає по спині, від хвилювання шалено стукає серце.

Нарешті цей момент настав. Нове життя вітає мене яскравим теплим сонечком і відчиненими дверима вишу. Судорожним рухом прибираю волосся з обличчя, розправляю плечі та крокую вперед. Уважно розглядаю кожну людину, яка з'являється на моєму шляху. Хм, це, певно, старшокурсник, а он той взагалі викладач. Гарний такий, статний, з акуратною бородою. Ой, матінко, раптом він у мене щось вестиме?

Зазираюсь на незнайомого чоловіка, мало не вивернувши собі шию, і випадково на когось налітаю.

— Гей, тебе дивитися навколо не вчили? — грубо питає хлопець, якого я зачепила.

— Вибач. Я відволіклась.

— Що, вперше тут? — уже миролюбнішим тоном цікавиться хлопець.

А він нічого такий, симпатичний. Тільки мені не подобається його оцінюючий погляд.

— Ні, вдруге, — зізнаюсь я.

— Першокурсниця?

— Ага.

— Ну, йдемо, першокурсниця, зі мною. Я тобі покажу, як уникнути натовпу і сісти в порожній ліфт, — підморгує хлопець.

А він уміє робити привабливі пропозиції. Біля ліфтів зібралася якась нереальна кількість людей, тож я, особливо не роздумуючи, погоджуюся на авантюру. Іду незрозуміло куди з хлопцем, якого вперше бачу.

— Як тебе хоч звуть? — питаю я, поки ми піднімаємося на другий поверх.

— Павло.

— А я Меланія.

— Приємно познайомитись, — чарівно посміхається він.

Ні, Павло не просто симпатичний, він гарний. Правильні риси обличчя, чарівна посмішка, карі очі, та й постать така, кхм, мужня.

— Ось тут викликаєш викладацький ліфт, — вказує на кнопку. — І за кілька хвилин заходиш у нього та їдеш на потрібний поверх.

— А хіба студенти можуть ними користуватися?

— Не зовсім. Але це буде наш секрет, — Павло прикладає до губ вказівний палець, мовляв, бережи мої слова в таємниці.

Ми заходимо до кабіни. Тисну кнопку дванадцятого поверху, і, коли двері зачиняються, я відчуваю майже дитяче захоплення. Все так вдало склалося: найкращий університет міста, чудова тепла погода, випадкове, але дуже вдале знайомство з гарним хлопцем. А далі на мене чекає перша лекція та спілкування з групою. Ох, сподіваюся, ми з однокурсниками миттєво потоваришуємо.

— У гуртожитку живеш? — Павло підходить до мене надто близько. Чого це він?

— Ага. У третьому.

— Я це вже зрозумів, — киває він. Між нами така мінімальна відстань, що я навіть запах його одеколону вдихаю. Терпкий і густий.

— Як?

— За поверхом.

Не зовсім розумію, що він має на увазі, треба буде в одногрупників спитати. У третьому гуртожитку мешкають студенти з різних факультетів.

Ліфт зупиняється.

— Паш, ну де тебе чорти носять? — чую незадоволений дівочий голос.

Обертаюся. Симпатична брюнетка складає руки на грудях і нервово тупає ногою. Вона стоїть прямо біля ліфта, ніби чекала на нашого з Павлом приїзду.

— Та затори на дорогах, — безтурботно відповідає хлопець.

Він підходить до дівчини, вона пирхає і відвертається, але він не здається — підхоплює її, кружляє, потім цілує кудись у шию. І все це відбувається за лічені секунди, але я встигаю прошмигнути повз них.

Без зусиль знаходжу аудиторію, в якій пройде перше заняття, і вітаюся зі своїми однокурсниками. Запам'ятати імена всіх п'ятнадцяти людей дуже складно, але я намагаюся.

— Сідай до нас, — привітно каже мені Ядвіга, миловидна дівчина в окулярах.

— Спасибі.

— Я Зіна, — представляється її рудоволоса подруга.

— У мене від кількості імен зараз голова лусне, — жалібно вимовляю я.

— Записуй усіх у блокнот, — радить Ядвіга та показує список імен у телефоні.

— І ти запам'ятала, хто Яна, а хто Олена? — питаю я, пробігши очима по рядках. Тут немає позначок із зовнішністю однокурсниць, просто імена.

— От чорт! — журиться Ядвіга. — Я вже забула.

Тут в аудиторію заходить та сама брюнетка, дівчина Павла, і подальші слова Ядвіги пролітають повз мене. Тому що погляд, яким пропалює мене однокурсниця, промовистіший за будь-які слова. Це неприкрита ненависть.

— Її ім'я я точно пам'ятаю, — каже Зіна.

— Так? І яке ж?

— Тю, що ти, Сабіну не знаєш? Вона староста нашої групи, а також популярна блогерка. Про спорт відео знімає.

— Я не була на посвяті абітурієнтів. Бабуся хворіла, — пояснюю дівчатам.

— А, ну тоді зрозуміло. Куратор якраз вибрав її старостою на церемонії.

Сабіна підходить до нас і спирається долонями на парту. При цьому на Ядвігу із Зіною взагалі не звертає уваги, дивиться тільки на мене.