Розділ 8

Мене знову провів Луч. Щоправда, цього разу не залишився чекати, а сказав, що повернеться за три дні.

– Ну-с, Ярослава, зізнаюся ніколи у мене учнів не було, – сказала Яга, запрошуючи мене до хати. – Та й тебе, напевно, складно назвати моєю ученицею.

– Ви казали, – згадалося мені, – що ваша та моя сила мають різну природу. Що це означає?

– Ох, тут правда, звичайно, – зітхнула вона, сіла за стіл і жестом веліла сісти навпроти. – Повноцінно тебе навчити мав би, по-хорошому, племінник мій. Але так уже вийшло, що зараз він не може, сам чекає поки магія повернеться. Сказати по правді, ваша сила хоч і схожа, та все одно різна. І поки що, навіть я не можу сказати, чого нам від тебе чекати. А я, повір, багато знаю та бачу!

– Хочете сказати, що я небезпечна?

– А як же? – усміхнулася вона. – Всі ми небезпечні, чим ти відрізняєшся? Я говорю про інше. Але дідько з ними, з такими розмовами. Давай почнемо – часу у нас не дуже багато.

Цілий день ми витратили на те, щоб я могла хоча б відчути магію всередині себе. І, як сказала Яга, це справді найскладніше для мене. У цьому світі маги народжувалися вже з силою, росли разом із нею. А мені, дорослій людині, по суті, треба було заново навчитися ходити, якщо таке порівняння доречне. Крім того, подібне навчання сильно вимотувало.

– Я більше не можу, – втомлено сказала я, осідаючи на землю. Тренувалися ми в Яги у дворі, бо вона побоювалася, що в будинку я можу й пожежу випадково влаштувати.

– Останній раз у тебе майже вийшло, – простягла вона мені руку, – тому піднімай свою дупцю і пробуй ще. Поки зовсім без сил не впадеш – тренуватимешся!

Я мученицьки простогнала, але все ж таки піднялася на ноги. Здається, я зрозуміла, чому у Яги учнів ніколи не було – вона б їх загробила ще на самому початку навчання. Чи тільки мені так пощастило?

Ще кілька годин я витратила на спроби призвати магію. І в кінці, коли я вже була готова здатися, в мене нарешті вийшло! Під шкірою немов струм пробіг і в моїх руках з'явилося розмите щось, що світилося незрозумілим сяйвом. Але головне, воно було!

– Ну ось! – похвалила мене Яга і підхопила під руку, коли я почала падати від втоми. – Ходімо відведу тебе до хати. Поїси спершу і спати. А як сонце встане – продовжимо.

Мене переповнювала шалена радість. Я відьма! Справжня! Так, звичайно, я раніше магічила, але це було неусвідомлено, випадково можна навіть сказати. Зараз все інакше. Матінко, я відьма! Круто ж!

– Радієш? – запитала жінка, подаючи мені кукурудзяну кашу зі шматочками м'яса кролика. Запах від страви йшов дуже апетитний! – Правильно, є чому. Завтра буде легше, повір.

– А ви з дитинства навчалися? – запитала я і взялася за їжу.

– Ні, – якось невесело усміхнулася вона, – я, як і ти, набула сили вже будучи дівчиною на виданні. Яга це теж не ім'я. Це, як і у Кощія, титул, посада. Так мене Олесею звали.

– Гаразд, – зітхнула, – я вже майже не дивуюсь. Але виходить, у вас є якісь обов'язки?

– Звичайно ж! – сьорбнула вона чаю і якось дивно на мене подивилася. Може намагалася зрозуміти, можна мені довіряти чи ні, а може ще щось. – Я, дівчинко, – страж. Моє завдання міцно утримувати кордон між нашим світом та світом Хаосу. Звідти вічно якісь тварюки лізти намагаються – роботи завжди повно.

– Я думала це робота Кощія, – простягла у відповідь і голосно позіхнула.

– Його робота полягає в знищенні тих тварюк, які все ж зможуть прорватися. А тепер – спати, досить розмов, – відрізала вона і провела мене до спальні.

Порівняно з кощієвими апартаментами, звичайно, кімнатка була дуже маленька. Але мені тут було набагато затишніше і легше перебувати, ніж у замку. Невелике віконце, на якому висіли короткі, білі, вишиті фіранки. Ліжко, заправлене лляним, сірим простирадлом, подушка, наволочка якої теж була вишита квітами та орнаментами, плед ручної в'язки (звичайно ручний, машинок у них тут же немає) і невелика скриня. У таких зберігали одяг, рушники, простирадла та багато чого ще. На підлозі – круглий теплий килимок і більше нічого не було. Але все одно чомусь тут було дуже комфортно, зовсім як удома. Я вдягла підготовлену для мене нічну сорочку і завалилася спати.

А вранці, тільки-но зійшло сонце, мене підняла Яга. Мені здавалося, що я тільки очі заплющила, а вже час було вставати.

– Ходімо, – сказала вона, простягаючи мені білу сорочку, по подолу якої червоними нитками були вишиті незнайомі мені символи. – Одягни це на голе тіло. І давай швидше – поки час не вийшов.

– Час для чого? – спитала я, ледве розплющуючи очі.

– Для ритуалу, звичайно! – відповіла вона так, ніби я мала знати про що мова.

– Для якого?

– Щоб повністю пробудити твої сили та підлаштувати під них твоє тіло. І оздоровишся, і магію буде легше закликати. Давай-давай, швидше!

Яга повела мене кудись у ліс, за будинком. Йшли ми недовго, не більше хвилин десяти, так здалося. Дорогою вона розповідала мені, що треба буде зробити і які слова говорити. Довелося навіть кілька разів перепитувати, бо мій мозок, схоже, ще спав і не обробляв інформацію.

Ми вийшли на галявину, серед якої в ранніх променях сонця блищало блакитне озеро. І чи це сонце так грало, чи ще що, але здавалося ніби вода світиться. А може й справді світилася, світ-то магічний.

– Рубаху не знімай, – наставляла мене Яга, – волосся – розпусти. І тільки твої ноги торкнутися води – починай читати замов. А коли закінчиш – тричі пірни з головою.

Не знаю, про яке оздоровлення говорила жінка, але нічого такого не помітила. Можливо, ефект буде пізніше, а може я просто неправильна – хто знає? І все ж таки Яга продовжувала наполягати, що цей ритуал мені точно допоможе.

– Спершу я думала вчити тебе поступово, потроху опановуючи про свою силу і можливості, – сказала вона, коли ми повернулися, переодяглися і вийшли на подвір'я для тренування. – Але! Не забуватимемо кого ти замінюєш і що на нього ведеться полювання. Що значить – ти у постійній небезпеці.