Глава 1

— Заміж тобі треба! І дітей!

— Мамо!

— Ну, хто так одягається? — біля мене крутилася мама, читаючи нотації.

— А що? Мамо, я йду в клуб, — я закотила очі.

— Правильно, у клуб. А спідниця до колін. Ну, хто в такій ходить у клуб? Носила б коротше — уже давно б був мужик.

— Мамо! — обурилася я, підфарбовуючи очі й губи.

— Що мамо, мамо? Тобі тридцятка. Уже давно заміж час, — вона примирливо підняла руки. — А вона спідниці довгі носить. Коротші треба, коротші.

Я докірливо подивилася на неї. Ну, був у мене вже наречений. Та загув разом із колишньою найкращою подругою. Банальна гидота життя. Але нічого. Рухаємося вперед, живемо з мамою.

— Мамо.

— Онуків хочу няньчити, — пояснила вона, впершись руками в боки.

— Ремонт у квартирі потрібно зробити, — я зараз же змінила тему.

Я подивилася на обшарпані шпалери, місцями відклеєні, і на підлогу, яку потрібно міняти. Життя теж не завадило б. А то з миті розставання минуло пів року. П’ять років подрузі під хвіст. Он, краще б із мамою жила і зробила ремонт. Яке шикарна заміна нареченого на ремонт.

Чмокнула маму в щічку на прощання й запевнила, що буду на телефоні. Майже не чула, що вона пробуркотіла про те, щоби я там обов’язково знайшла собі мужика.

Ой, ну справді. Невже без чоловіка прожити не можна?

— Я б до баби Шури пішла, сусідки нашої. Хоч би онуків у подолі принесла.

— Мамо, я живу з мамою! Які онуки?

— Я теж жила з мамою, але це не завадило мені завести тебе! І взагалі. Я не вічна. Хочу з онуками посидіти. Можна й пожити, — вона примирливо підняла руки вгору.

О, так. Моя маман із тих, хто швидше буде сидіти з дітьми за велінням серця. Вона буде тією самою бабусею, до якої ти відправиш нормальну дитину, а назад отримаєш повнощокого колобка.

І розумію, що щастя вона мені хоче, але це ж не вона прийшла додому якось і застукала коханого на своїх простирадлах із найкращою подругою.

У мене тієї миті мало щелепа з підлогою не привіталася. Насамперед хотілося податися на кухню, узяти дві кришки від каструль й бахнути в них над головами, але я просто пройшла в кімнату, переступаючи розкиданий на підлозі одяг. Дістала валізу й почала складати свої речі.

Помітили мене не відразу, але ефектно. Подруга зойкнула, наречений мало не підскочив, але я вчасно сказала, що нехай продовжують. Я тут усього лише речі збираю. Хоча було боляче й шалено прикро. Хотілося сікти й рубати, але тієї миті я зрозуміла, що воно того не варте. Тим паче женишок і подружка злякалися сильно. Потім довелося ще їм швидку викликати. Ні, ну я ж все-таки для кращої подруги це зробила! Дружба ж жіноча, вона така. Подругу треба підтримувати.

Пам’ятаю, як я тоді давилася сльозами, коли приїхала до мами. Та заспокоювала мене, говорила, що якщо за п’ять років не одружився мужик, отже, не дуже й хотів. І взагалі, не мій це був чоловік. Іншого знайду. А мені тоді нікого не хотілося. Одного любила, одним хворіла.

За пів року після розлучення з нареченим разок розвіятися не завадить. До клубу я попрямувала з колегою по роботі. Будівля двоповерхова, але наскільки я знала, на другому поверсі знаходяться віп-зони. Ніколи там не бувала, але чула, що там частенько засідали багаті люди нашого міста.

Народу тут повно. Дев’яносто відсотків дівчат, десять відсотків чоловіків, з яких: третина з парами, третина іншої національності, а решта один з одним. І з чого мама вирішила, що я тут зустріну чоловіка? Це так само неможливо, як переплисти Тихий океан на човнику.

Ми танцювали посеред залу недалеко від сцени, де розмістився діджей. Я намагалася не наступити комусь на ноги, й так само не отримати відповідь.

Музика захоплювала мене, а я крутилася під неї. Біля нас танцювали якісь молоденькі дівчатка. Судячи з їхніх розмов, студентки. І якось у темряві ми з колегою приєдналися до їхньої компанії.

Я підняла руки в черговому танці вгору й відразу опустила в такт музиці. Коли вона мене повністю захоплює, то весь світ перестає існувати. Навіть очі заплющила, віддаючись повністю музиці.

Навіть не відразу помітила, що нашу невелику групку оточили троє чоловіків. Високі, м’язисті. Міцні такі. Більше схожі на чиїхось охоронців. Ще й одягнені як на підбір: у сині сорочки і штани з поясами. Ну, прям троє братів-акробатів.

Колега почала мило усміхатися їм, а вони дивилися то на мене, то на блондинку-студентку поруч зі мною.

Навіть перешіптувалися постійно. Може, це брат, чи ще хтось однієї з них? Та ні, не схоже. Хоча один із них також світловолосий.

Ми припинили танцювати, уважно дивлячись на них. Навіть студентки напружилися й почали танцювати від нас, але їм за спину зайшов третій мужик. Ось у такому щільному кільці ми й опинилися.

Хоча до цих мужиків потихеньку почали стягуватися інші хижачки з надутими губками. Поки дрібними кроками вони оточували об’єкт свого полювання, намагаючись конкурувати з більш щасливими самочками.

Холодок пробіг спиною. Я, звісно, естетично любила качків, а ось у реальності — ну їх. Особливо, коли вони без пояснень оточують тебе. Але студенточкам подобалося. Он як притискалися до них, виляючи дупами. Навіть колега спокійно вирішила блиснути досвідом, намагаючись звернути на себе увагу.

І все ж мене зацікавив один із них. Високий, широкоплечий, зі злегка світлим волоссям. У нього коротка стрижка. На потилиці поголені стрілки. А погляд такий, що прям ух! Чи то він на мене дивився, чи то на блондинку-студентку поруч зі мною.

Він зробив до нас крок. Блондинка завмерла на місці, не зводячи з нього погляду. На його обличчі розпливлася така усмішка, що деякі жінки заради такої могли б у повітря не тільки чепчики, а і труси підкидати.

Чоловік наблизився до неї і схилився.

У повітрі запахло неприємностями. Особливо, коли вона різко підняла руку й показала вельми непристойний жест. А той, на подив, навіть не розсердився, а перепитав у неї, чи точно вона піде з ним?