Глава 2

Гаряче дихання обпалило мене. Стало нестерпно жарко. Я хотіла відскочити, зробити що завгодно, аби тільки не зіткнутися з цим звіром. Перехопило подих, серце забилося сильніше. Але ящірка завмерла, дивлячись на мене згори вниз. Її погляд ковзав по мені вивчаючи. Ніздрі кілька разів сіпнулися, втягуючи повітря, чи навіть мій запах. Я, підкоряючись якомусь невідомому поклику, торкнулася гарячої луски біля ніздрів. Шорстка й гаряча на дотик. Звір прикрив очі. Злегка гарчить, ніби йому приємні мої дотики.

Звір здригнувся. Я різко смикнула руку до себе.

На пальці проступила невелика подряпина, а ось на лусці залишилося кілька крапель моєї крові. Вони миттю увібралися.

Адже це нічого страшного не сталося?

Мара зникла так само швидко, як і з’явилася. Біти знову зазвучали навколо, коли чоловік відскочив від мене. Він здивовано дивився то на свою руку, то на мене. У погляді миготіли відгомони того полум’я. Я ж відразу подивилася на свою руку, якою торкалася звіра в видінні. Хух, це глюк. Нічого не було. А то ще не вистачало поранитися власною фантазією.

— Ти що зробив? — обурилася я.

Плече пекло, але сукня закрита і подивитися, що там під тканиною, було неможливо. А в мене саме горіла шкіра, але тканина залишилася цілою.

— Прошу вибачення, — до мене схилився цей сноб, а я навіть не знайшла, що відповісти йому.

Біль минув так само несподівано, як і з’явився.

Так, зі мною все нормально. Світ не кружляв, жодних величезних ящірок у залі немає, і плече не боліло. Може, просто глюконуло? Навряд чи він щось вколов мені.

Студенточка дала драпака з такою швидкістю, що їй формула-1 могла б позаздрити. Моя колега підійшла ближче до мене й підхопила під руку.

Тепер мужику не відкрутитися. Йому доведеться пояснюватися. Або краще теж втекти?

— Кіро, усе гаразд? — запитала колега, помітивши моє сум’яття.

Якби я знала.

Лише перезирнулася з колегою, уражена такою швидкою зміною подій.

— Потанцюємо? — чоловік простягнув руку.

— Ні! — обурилася я.

Він же щойно на студентку звертав увагу, а на мене дивився, як на комашку. Ще чого, танцювати з ним. Яким би красенем він не був.

Деякі дівчата намагалися вішатися на нього, але зараз же відступали, варто їм було побачити його погляд. Проте на мене він раз у раз дивився так жарко й полум’яно, що плече раз у раз поколювало. Ох, не подобається мені це. Зовсім.

І тут я зрозуміла, що ну його. Страшно мені.

— Яно, а нумо підемо носики попудрити, — я подивилася на колегу.

Колега кивнула.

Жаркий погляд так і ковзав по моїй спині. Та ну, козел якийсь. З однією не вийшло, переметнувся на мене. Ось тільки що це за дивний глюк був? І ми втекли від чоловіків у туалет. На щастя, вони не пішли за нами.

— Кіро, ти чого? — хапалася Янка за голову. — Такий мужик!

— Не знаю, — я розстебнула плаття і стягнула його, оголюючи плече.

Порожньо. Нічого немає. Я тоді взагалі не розумію, що сталося. Але ж я бачила ту ящірку! Десь із хвилину або з дві. Точніше не можу сказати, а повернулася зі свого глюку — і ніби минуло всього кілька секунд.

— Ех ти. Так би розважитися могли, — вона крокувала по кахлю, притискаючи сумочку до себе.

Ось дивні ми, жінки. Гарний, симпатичний, м’язистий чоловік запропонував потанцювати. А я хочу втекти. Логіка, ти де?

— Ти знущаєшся? — в один момент я втратила повну віру в дружбу. — Він на ту блондинку звернув увагу.

Хоча після зради подруги я вже багато не чекаю.

— Ну, то й що? Ти бачила його супутників? Таких мужиків тільки у фітнес-залах зустріти можна, і то — їх більше цікавить залізо, а не жінка.

— Штанга мозок не виносить, — я вдивлялася у своє плече, намагаючись знайти там хоч щось.

— Ой, нічого ти не розумієш, — відгукнулася колега.

— Ти бачиш хоч щось у мене на плечі? — я показала їй.

— Ні, — відповіла Яна, підійшовши до мене.

З однієї з кабінок червоного кольору вилетіла дівчина.

Кинула на нас здивований погляд і помчала, навіть руки не помивши. Із сусідньої кабінки вилетіла парочка.

— А ви щось бачите на моєму плечі? — запитала я в захеканих закоханих, показуючи на плече.

Хлопець густо почервонів і витріщив очі, а його дівчина потягнула його за руку на вихід.

Ну ось. Мало того, що ніхто нічого не бачить, так ще й руки не миють.

Та й у нас вигляд ще той. Ще б пак. Стояли двоє дівчат біля дзеркал. Одна інший оголене плече показувала.

— Та ні, нічого в тебе там, — обурилася Янка. — Нумо ховай плече, а то подумають, що ми збоченки.

— Уже думають, — відповіла я, закриваючи плече.

Сполоснула обличчя. Руки тремтіли, ноги теж. Ох, нехороша ситуація. І ця ящірка.

Кінчики пальців досі фантомно відчували той дотик до шорсткої луски. Що це було, врешті-решт?

— Я додому хочу, — видихнула я.

Ну його, цей клуб. Хотілося повернутися додому, залізти в ліжко й лише в мріях думати про гарних, м’язистих мужиків.

— Гаразд, я дзвоню чоловікові, — здалася Яна.

— А хіба твій не виїхав на вахту?

— От блін, — видала колега. — І що робити? Хм, але ж ті молоді люди могли б нам випивки прикупити.

— Ага, або ми їм, — відгукнулася я. — Знаєш, є такі альфонси, які чіпляються до старших від них.

Я б не сказала, що той качок молодший за мене. На вигляд йому років тридцять.

Я дістала телефон.

Чоловіка немає, але таксисти ж існують. Я вибрала в додатку автомобіль люксового класу. Тремтячими руками написала наше місце розташування.

Раптом ті мужики не відчепляться, а так скажу, що он той мужик на такому дорогому автомобілі — мій чоловік-бізнесмен і він поб’є їх… Хоча там такі качки, що скоріше вони будь-кого поб’ють. Ех, куди ми ускочили? От треба ж було заступатися за ту блондинку.

Янка навіть визирнула в зал, але з її погляду я зрозуміла, що нас чекають, ще і як. І чомусь у мене відчуття, що це через цю мітку, яку ніхто не бачить. Тут би втекти, а потім розбиратися, що це таке. Мене виразно глючить. А ті, мабуть, так і подумали: якщо не склалося зі студентками, то заберуть ту, що є. На безриб’ї й рак риба, сім раз відміряй, а візьми ту, що страшніша і старша.