Глава 5

— А де тут одяг узяти? — уточнила я.

Дівчина усміхнулася й підійшла до шафи, вбудованої в стіну. У мене трохи щелепа не впала на підлогу. Нічого собі тут вбрання. Прямо ціла галерея довгих у підлогу суконь із пишними спідницями, розшитих золотом. Та ще й з корсетами.

Яка краса.

— Ви впевнені? — запитала я, дивлячись із завмерлим серцем на цю красу.

Вони такі вишукані й гарні. Я так і уявила себе модницею на балу. Ходила б у такому й обмахувала себе віялом, віталася б із всілякими різними панами. А криноліни тут є? Я, пам’ятаю, читала про них. Пройдеш повз свічки — і все. Плаття немає, а ти так і зовсім смажена курка.

— Так, гадаю, ось це блакитне вам пасуватиме, — служниця дістала гарне довге плаття.

Воно струменіло в її руках, поки вона несла його до ліжка.

— Нумо спробуймо. Потім ми зробимо вам зачіску. Гадаю, вам варто накрутити локони.

— О, ні. Не люблю, коли моє волосся чіпають, — вставила я. — Тим паче мене мама не зрозуміє, якщо я повернуся з незрозумілою зачіскою додому.

Зараз же перервала я її. А що? Я не збиралася тут затримуватися. Зараз знайдемо його Величність, я з ним поговорю, а він поверне мене додому. Чудовий план! Простий, як п’ять копійок, і такий же дієвий. Як мені здавалося тієї миті.

***

— Пані, але з такими зачісками навіть у борделях не ходять, — Верина, так звали мою служницю, вела мене до головного залу.

Так вона сказала. Не довіряти їй у мене не було жодної причини. Ще б пак, тільки вона мені й розповідала, що й до чого тут. Щоправда, чіплялася всю дорогу до моєї зачіски.

У її руки я увіпхнула каструлю, якої вона теж злякалася. Особливо, коли я хотіла сама її понести. Тільки це і врятувало моє волосся від її рук. Знала б вона, скільки часу й зусиль мені коштувало відростити цю довжину.

— Слухайте, та мені однаково, хто у вас як ходить. Моє волосся чіпати не можна, — обурилася я.

Позаду нас хихикнули стражники. Ці латники повернулися до кімнати, після того, як відвели кудись вбивцю-невдаху.

У цьому замку гарно так. На стінах картини, на стелях ліпнина. Я вражена тим, що це не сон, навіть про всяк випадок ще раз ущипнула себе. Але ні. Ні замок, ні Верина, ні стражники в латах не розчинилися. Я навіть перед виходом із кімнати спробувала мамин борщ і відчула звичний смак страви з незначною перчинкою. Отже, це далеко не сон.

Гаразд, нехай сковорідка й каструля будуть єдиними речами з мого світу.

Верина привела мене до величезних дверей. На полотні виднілися золоті орнаменти, які тонкою в’яззю тягнулися по периметру, утворюючи своєрідну рамку.

Вони плавно відчинилися перед нами, і ми увійшли у величезний зал, повний людей.

Я густо почервоніла, побачивши стількох незнайомців. На мене миттю скоса поглянули кілька дівчат у таких же довгих сукнях, як у мене.

На мене кидали погляди. Я ж дивилася в середину залу, де на величезному троні з височенною спинкою сидів король. Зір у мене так собі. Я не бачила обличчя короля, який сидів на троні, але могла точно сказати, що він блондин.

Мабуть, до моєї появи в залі був гамір, але зараз усі затихли, дивлячись на мене.

— Здрастуйте, — я кивнула дівчатам, які стояли збоку.

Я ж все-таки не щодня потрапляю до інших світів, і як тут заведено спілкуватися, поняття не маю.

На мене подивилися так, ніби хотіли облити з ніг до голови. І явно не чимось приємним.

Я йшла далі. Несподівано під ногою опинився край подолу, на який я, звісно ж, миттю наступила. Я мало не навернулася, але вчасно змахнула руками і випросталася, зберігши рівновагу.

Почулися смішки. Я підняла голову й помітила поруч вродливу брюнетку, яка гордовито дивилася на мене. Я примружилася, дивлячись їй в очі, мовляв, я запам’ятала її.

— З вами все гаразд? — почувся знайомий чоловічий голос поруч зі мною.

Я перевела погляд і трохи знову не впала. Айден. Це ж Айден — той самий мужик, що був у клубі, а потім приходив до мене ночами.

— Ти, — ошелешено вимовила я, дивлячись на нього, і тут же проспівала: — Титатітатам.

Натовп здивовано видихнув і відскочив від мене.

Ой, здається, я не так висловила свої емоції. Але це ж Айден — той тип, що доторкнувся до мене в клубі, а я зловила глюк із ящіркою.

І, судячи з усього, я зараз повинна рятувати своє становище.