Глава 6

— Ой, вибачте. Я просто так не очікувала зустрічі з вами, що висловилася від надлишку емоцій, — зараз же відступила я. — У мене таке буває — співати свої думки.

Чому всі дивляться на мене, як на смертницю? Он як притиснулися до стін. Витруть своїми сукнями всю пилюку.

Я здригнулася: раптом Айден виявився так близько до мене, що я могла розгледіти його. На ньому була шкіряна жилетка, надіта прямо на голе тіло, на зап’ястях наруччі. Широкі штани заправлені в чоботи. Він дивився на мене пронизливим поглядом зелених очей зверху вниз. Проникав під шкіру, хвилюючи й викликаючи сироти.

— Твоє ім’я? — запитав він.

Ну, здрастє, приїхали.

— Кіра Златова, — представилася я.

Він простягнув мені руку.

— А це безпечно? — уточнила я, намагаючись шепотіти. — Просто ви мене минулого разу так торкнулися, я ледве відійшла. І взагалі — ось сюди потрапила.

Мені здалося, чи почувся рик? На мить риси обличчя Айдена спотворилися, набуваючи звіриних.

Подивилася на всі боки. До нас прислухалися. Пауза затягнулася. Я з побоюванням простягнула йому руку. І завмерла. Світ раптово перестав існувати. Я дивилася в його зелені очі. На мене знову накотило дивне відчуття, якого я зазнала в клубі. Тільки цього разу ніякого дракона не було. Зате був Айден. Тепло відчувалося між нами. Заціпеніння скувало не тільки тіло, а й розум. Тут, у світлі полум’я свічок і величезної люстри під стелею, Айден здавався ще більшим й потужнішим, ніж у клубі. Плечі широкі з потужними м’язами, у які хотілося вчепитися. І ні грама жиру. Я могла посперечатися, що в нього навіть кубики є. У зелених очах спалахнув вогник і миттю згас.

Плече защеміло болем у тому місці, де була мітка, повертаючи мене до реальності. Айден злегка стиснув мої пальці й повів мене. Ох, дивна реакція на незнайомого мужика.

Він відвів мене до вільного місця між кількома дівчатами, які косилися на мене так, що завтра точно будуть дивитися очима в різні боки. Поруч зі мною зараз же встала Верина з борщем у руках. Відчуття, що в мене ніби сотні ножів спрямовані. Ось така компанія.

Щойно Айден сів на трон, перед ним з’явився пузатий чоловік у лівреї.

— Ваша величносте. Усі учасниці відбору піднесли вам дарунки.

— Не всі, — він усміхнувся, дивлячись на мене.

— У мене є дарунок, — я знизала плечима й кивнула Верині.

Нехай радіє, що я стримувала бажання вилити йому цей борщ на голову. Але відчувала, що нічим хорошим така витівка не закінчиться, та й робити подібне людям, яких знаєш щосили хвилин п’ять — не найкраща ідея.

Служниця піднесла каструлю до короля. Підняла кришку.

— І що це?

— Борщ, — сказала я.

— Бойовий обмежений різями щит? — миттю відгукнувся пузатий.

Я поплескала віями.

— Швидше, просто суп.

— Сама готувала? — примружився Айден, дивлячись на мене.

— Так, — кивнула я.

А що? Я допомагала його готувати. Продукти купила в магазині. Теж внесок.

Чоловік примружився, дивлячись мені в очі. Ну-ну. А потім він клацнув пальцями. Я охнула, як дитина від фокусу зі зникненням пальця, коли в руці Айдена з’явилася ложка.

Ось так, просто з повітря. Ну, або він її носив у своєму наруччі. Ох, мужики. Ножі, виделки та ложки завжди носять із собою. Раптом сьогодні спробують щось смачне.

— Ваша величносте, може, дегустатори спробують? — запропонував пузатий, але миттю знітився від погляду короля.

Айден зачерпнув ложкою борщ і скуштував.

Решта аж роти порозтуляли, дивлячись, як він куштує їжу.

— Смачно. Поділитеся рецептом із нашими кухарями? — запитав Айден. — Ваше королівство славиться прекрасною їжею.

Я мало не похлинулася. Це він про домашню їжу, чи про ту, що у фастфудах?

— Не без цього, — усміхнулася я.

Король кивнув на купу всілякого мотлоху збоку від себе.

Ось я недавно бачила випадок по телевізору, де людина збирала, накопичувала речі. До нього коли приходили в гості, то проходили невеликою доріжкою повз різний мотлох, який впирався в стелю.

Так і тут у цього короля ціла купка повалена. Буде шкода, якщо це все заллється моїм борщем.

Я повернулася на місце під знову націленими на мене поглядами. Мою каструлю винесли із залу — на відміну від інших речей.

— Що ж, милі дами, — Айден знову підвівся й оглянув із чарівною усмішкою зал.

Хм, та він обдаровував своєю усмішкою кожну, а не тільки мене.

— Ласкаво просимо на відбір наречених. Ми проведемо з вами в моєму замку деякий час, протягом якого ми пізнаємо одне одного ближче. Адже одна з вас стане моєю дружиною. Вам підготували невеликі випробування, але, гадаю, ви їх із легкістю пройдете. Там не буде нічого складного, і кожна з вас зможе показати себе з кращого боку.

Дівчата підбадьорилися, зверхньо дивлячись одна на одну. Я ж стояла й позіхала, думаючи про звіти, які мені потрібно було здати до кінця тижня. А якщо я не з’явлюся на роботі, чи будуть мене шукати? Чи будуть колеги думати про мене?

Ну, начальник точно телефонував би мамі. Ось у житті б не подумала, що потрапивши в інший світ, перше, про що я буду думати — це зовсім не про магію. Ні. Навіть не про драконів, які прийшли в моєму баченні, і не про дивні традиції, і не про відбір короля Айдена, який був у нас у клубі.

Я буду думати про звіт, який я не встигну здати, якщо не повернуся додому. П-пріоритети. Робота займає більшу частину життя будь-якої людини. Ну, відверто кажучи, навряд чи мене виберуть у дружини королю іншого світу. А я повернуся. Мені ж потрібно буде якось пояснювати своє зникнення. Як би не звільнили за цей час.

Ні, я не думала, що чимось гірша від цих дівчаток, але вони ж не бачили, що сталося в клубі. Як гордовито Айден дивився на мене, і як прагнув усамітнитися з тієї молодою блондинкою. Молодість не досягнення, а фішка, яка дається тимчасово. Тут головне, зуміти нею скористатися.

Айден закінчив і махнув рукою. Двері залу знову відчинилися. Дівчата зробили крок. З різних куточків залу почувся тріск тканини. Навіть я притиснула спідницю до свого місця пригод. А все тому, що в багатьох дівчат спідниці потрапляли до ніг, як коханці, яким ну дуже кортить дістатися до ласого місця.