Глава 10

Стало трохи прикро, але я швидко заспокоїлася. Однаково в мене тільки сковорідка залишилася. Не говорити ж, що мені її Айден подарував.

Загалом, тамада тут цікавий і конкурси теж. Але мене більше напружували погляди інших учасниць. Ось коли тебе вже записали у вороги, але безпосередньо поки дій не роблять.

— Леді, ви пройшли, — радісно відгукувалася Верина, коли ми вийшли з залу.

Ми, як годиться, почекали, поки всі підуть. І знову король злиняв через свій прохід. Знову не вийшло його зловити. Та що ж за король такий невловний?

Гаразд, розберемося. Блукати замком і шукати короля ми не зважилися. Ще дівчата, які вилетіли, не зовсім з’їхали. Краще бути насторожі!

Вечір наближався, темрява наступала. Ми весь день просиділи в моїх покоях, нікуди не виходячи. Верина розповідала про цей світ. Зовсім небагато. Отже, він складається з п’яти королівств, розділених між собою величезними територіями, населеними драконами. Величезних тварин стримує магічна межа, крізь яку їм не прорватися. Інакше, якби це сталося, то люди не змогли б чинити їм опір і, скоріше за все, загинули б.

Замок був розташований на вершині величезної гори. З мого вікна відкривався краєвид на величезну долину, яка тягнулася за горизонт. Тільки щоби до неї дістатися, треба спуститися вниз, тому що під моїми вікнами величезний обрив. Проте я точно переконалася, що до мене ніхто не залізе. За долиною виднілися величезні гори. Щось промайнуло між ними і сховалося. Я навіть віями поплескала. Тю, здалося.

Моє плече защеміло в районі позначки.

Там, вдалині, де гори, спалахнуло полум’я, цівка стрільнула в небо.

Я зараз же опустила руку і схопилася за плече.

Ай-ай. Боляче.

Але я відразу відвернулася. Там, у горах, знову спалахнуло полум’я. З неба щось падало туди, схоже на метеори.

Я ледь почула, як грюкнули двері в мою кімнату, і схопилася за сковорідку. Верина.

— Ну, ти хоч так не лякай, — усміхнулася я, дивлячись на неї.

Але усмішка зараз же сповзла з мого обличчя. Верина була стривоженою.

— Дракони прориваються крізь захист, — сказала вона, підходячи до вікна.

Я нервово проковтнула.

— І часто так? — запитала я.

— Ось як відбір почався, так і стали тут літати недалеко.

— Може, зголодніли? — уточнила я зі своїми мізерними знаннями драконознавства, взятими переважно з фентезійних серіалів.

Ні, ну а що? Дракони теж повинні щось їсти.

— Може. Ой, погано ж як, — прошепотіла Верина. — Прорвуть захист, можуть і до замку долетіти.

Тут уже і я про всяк випадок перехрестилася. Щось не хочеться бути з’їденою драконом. І навряд чи я хоч від одного відіб’юся сковорідкою.

— Мисливці, — прошепотіла Верина, дивлячись у небо. — І король.

У темному небі ковзали чорні хмари. Ніколи такого не бачила.

— Де? — насупилася я.

Я, як не вдивлялася — не могла зрозуміти, де там Айден, а де решта. Просто чорні хмари, які пливли небом. Хоча ще те видовище, що зачаровує.

Незабаром вони порівнялися зі спалахами на горизонті. Темрява й полум’я з’єдналися.

Мітка на плечі запульсувала, відгукуючись ледь помітним болем. Серце шалено забилося, коли полум’я почало віддалятися, зрідка спалахуючи в нічному небі.

Стало нестерпно боляче на душі. Мені здавалося, що я перестала дихати. Усе миготіло й згасало. Здавалося, що темрява відігнала драконів, і можна було видихнути.

Яскравий спалах освітив все небо. Чорні тіні розлетілися вусібіч.

Там ніби стався вибух, залишаючи величезний полум’яний слід.

Верина ахнула.

— Ой, погано ж як, — сказала вона.

— Що відбувається? — хрипко спитала я, дивлячись туди.

Нутром розуміла, що щось погане відбувається.

— Дракони прориваються, — прошепотіла вона і зробила якийсь знак у бік вікна.

Мабуть, перехрестила їх.

— Тобто вони можуть прорватися? — уточнила я.

— Якщо ми втратимо короля. І, так, якщо вони прорвуться сюди, то їх зустріне магія замку. Але це нічого не означатиме, якщо його величність віджене їх, — пояснила вона.

Чорні тіні оточували знову те полум’яне кільце. Кидалися в бій, ніби востаннє. Мені здавалося, що я відчула чийсь біль. Він рвався вперед і бажав відтіснити драконів. Увести їх якомога далі, захистити всіх.

Я похитала головою. Гей, що таке? Дивне відчуття.

Темрява знову згуртувалась перед зграйкою драконів. Ті хукнули востаннє полум’ям і відлетіли.

Хух, можна видихнути. Відігнали.

Просто жесть якась тут відбувається. Якщо таке щодня, то швидше потрібно вилетіти з відбору та повернутися додому.