Глава 12

На ліжку стогнав Айден, звиваючись від болю. Я притискала руки до грудей, не знаючи, що робити.

Мене сюди привела мітка.

— Е-е, — покликала я, але він не відгукнувся. — Зараз прийдуть лікарі і зроблять укол.

Айден метався на ліжку. Його трясло й лихоманило. Очі під заплющеними повіками безперервно рухалися.

У повітрі стояв металевий запах крові. А саме простирадло під Айденом було забрудненим. Відчуття, що з нього всю кров відкачали.

— Тихіше, — прошепотіла я.

Так, що там роблять при лихоманці?

Я метнулася до шафи. Перебрала речі, поки не знайшла сорочку. З нею я попрямувала до інших дверей, де, судячи з усього, мала бути вбиральня. І таки так. Вона там і знайшлася. Я змочила тканину холодною водою й повернулася до чоловіка.

Жар не вщухав, але Айден уже спокійно лежав.

Мітка знову спалахнула, коли я опустилася на ліжко. Торкнулася чола його сорочкою, хоча більше хотілося кинути і втекти.

Айден завмер. Його дихання було переривчастим і збитим. Він щось простогнав. Я знову взяла ганчірку й повільно провела нею по його чолу, витерла піт із обличчя. Зблизька він такий гарний.

Авжеж, знайшла про що думати в таку мить. Я ж через нього тут опинилася. Але нічого. Додому я без його допомоги не повернуся, тож будемо лікувати.

Сорочка на його грудях розійшлася і я побачила величезний потворний поріз, який перетинав груди короля. Усю рану не було видно, але навіть видима її частина здавалася мені величезною борозною. От у них тут є магія, а що, лікарів нормальних магічних немає?

Раптово мітка на моєму плечі почала світитися, яскраво-помаранчеве світіння заструменіло до Айдена, огортаючи його тіло.

Чоловік злегка сіпнувся й застогнав.

Рана на моїх очах почала заростати.

Так. Так. Так. А ось це вже зовсім ненормально. У мене в роду точно не було ні магів, ні цілителів, ні навіть екстрасенсів, які ходили б на шоу.

Я дивилася на те, як рубець зникав на шкірі Айдена.

Чоловік розслабився і… захропів?

От і добре. Так, а це що? Це ж мамина каструля. Він що, мій борщ з’їв? Або хотів з’їсти? Треба ж.

Я видихнула й повільно почала злазити з ліжка.

Аромат борщу заповнив кімнату, коли я відкрила кришку своєї каструлі. А на дні нічого. З’їдено дочиста. Так і уявила, як Айден сидів, нудьгував ввечері і їв мій борщ прямо з каструлі. Це так мило.

Стукіт у двері його покоїв змусив мене завмерти. Це кого там нелегка принесла?

Перевела погляд на Айдена. Він сіпнувся. Ой-ой. От не треба, щоби мене тут застукали! А то почнеться. М-м, дівчинко, ти до мене прийшла, давай спати разом. Або як у них тут кажуть? Леді, ви вирішили розділити зі мною ложе?

А ті за дверима — хто вони? Раптом там учасниці? Ще приб’ють мимохідь?

Я швидко метнулася до шафи і сховалася там, залишаючи невелику щілину. Чисто з цікавості, а не просто так. Світіння моєї мітки миттю зникло.

Стукіт тривав. Я не бачила, але почула, як щось зашаруділо з боку ліжка.

На спині Айдена виднілася велика кривава пляма. Спочатку я прийняла її за бруд, але навіть із такої відстані я бачила, що це кров. І вона не зупинялася. З кожним рухом Айдена пляма все розросталася й розросталася.

— О, ваша Величносте, — почала перша дівчина. — Моя мітка спалахнула і я відчула, що маю з’явитися до вас.

— Доброї ночі. Так, дійсно.

— Мене звати Маріам, — продовжувала вона.

— Дуже приємно, — відповів Айден.

Хм, так це в них вечірні парафії до короля. І мітка… Вона горіла не тільки в мене.

— Дякую, Маріам, — сказав він. — Я дуже ціную, що ти прийшла.

Почулося клацання.

— О, ваша Величносте, це така честь, що мітка вибрала мене, — продовжила дівчина.

— Так, так, — єлейно відповідав Айден, а потім його голос став грубим і різким. — Проведіть дівчину в її покої.

— Але, ваша Величносте.

— Маріам, для тебе відбір триває.

Я насупилася. Мене мітка моя теж сюди привела. Та що це за приколи?

Тільки та дівчина пішла, Айден знову попрямував до ліжка. Я прям втиснулася в його речі, тільки щоби він мене не помітив.

У двері знову постукали.

Айден важко видихнув і повернувся туди.

— О, ваша Величносте, — знову пролунав жіночий голос. — Моя мітка спалахнула і мене потягнуло сюди. Я відчула, що вам потрібна моя допомога.

— Дякую. Ви проходите далі.

Та що за маячня? Якщо моя мітка затягнула мене сюди, я знову пройшла випробування. Я важко видихнула. Щоб потрапити додому, мені потрібно вилетіти з відбору. Отже, потрібно загасити мітку. У-у. Як же мені вилетіти з відбору? А може, узяти участь у ньому? Для приколу чисто. Чому б і ні? Навряд чи я його виграю, а поки ця мітка на мені, то чому б і не спробувати свої сили?

Ага, тільки мені не варто було забувати, що тутешні учасниці можуть володіти магією. Мені що, того ножа мало було? Ще хочу?

Ну ні. У мене є сковорідка…

Я зблідла. Айден вчергове зустрічав учасниць, стоячи спиною до шафи. Я злегка прочинила дверцята, намагаючись не рипнути. Моя сковорідка і свічник, з якими я прийшла, лежали біля ліжка.

Ох, матінко, страшно. Можна було б кинутися до них і забрати. І виказати свій сховок, і тоді незрозуміло що буде.

Гаразд, сидимо в шафі.

Бідолашний Айден. У його покої то вривалися, то намагалися мало не застрибнути й зацілувати. Якоїсь миті мені стало нудно, і я розляглася в його величезній шафі. Погано, що тут ще чоботи стояли, смерділи кремом для взуття, але нічого. І, гадаю, він не образиться за те, що я скинула пару його камзолів, щоб зручно було.

Не знаю, скільки так часу минуло, але я майже задрімала.

Ось зараз паломництво до спальні короля закінчиться, і я піду звідси. Ох, як же спати хочеться.

Бах. Бдумс. Бац.

Я різко підскочила в шафі. Що там сталося?

Почулася лайка. Айден лаявся так, що в мене вуха в трубочку згорнулися.