Глава 13

Його очі мало не палали, а в руках була затиснута моя сковорідка. Але скажу чесно: чоловік зі сковорідкою — найзбудливіше видовище в моєму житті.

— Я, — кивнула йому.

— Ти як сюди потрапила? Точніше, як давно ти в шафі?

— Моя мітка… вона мене сюди привела, — я розвела руки в боки.

Айден насупився.

— А де решта учасниць? — він примружився.

— А? — запитала я.

Він підвівся з ліжка. Його оточило сріблясте сяйво і в одну мить зникло.

— Або ти прийшла до мене, щоби я скрасив твою ніч? — я мало не підстрибнула, коли почула голос Айдена над своїм вухом. — Так сьогодні я не по фаворитках.

Ось гад.

— Так у мене ось, — я показала на плече, де червоніла мітка. — І взагалі, з якої причини мене сюди перенесло? У цей світ?

Айден схилився до мене й торкнувся пальцями мого плеча. Мене ніби ледь помітно струмом ударило.

Мітка спалахнула червоним світлом.

— Дивно, — задумливо прошепотів він.

— Що дивного? Що зі мною? Це не смертельно?

— Кажеш, що мітка привела тебе до мене? — запитав він.

— Так, — кивнула я. — Чому вона мене взагалі перенесла до цього світу?

— І захист навіть зняла.

— Який захист? — здивовано запитала я.

— Ти не бачила, тут сталеві нитки були? — посміхнувся він, злегка викрививши губи.

— Бачила.

— Ну, вони тебе не вбили, вітаю.

Я нервово проковтнула, з жахом дивлячись на нього. Та що ж за світ такий? Ні кроку без того, щоби тебе щось не спробувало вбити, не зробиш.

— Але я тебе можу привітати. Так, гляди, ти з відбору не вилетиш, — Айден зробив крок від мене і схрестив руки на грудях.

Сорочка натяглася, чіткіше окреслюючи його м’язи.

— Я не хочу тут залишатися. Я додому хочу. У мене там усе життя.

— Розумію, але нічого було перегороджувати мені шлях перед обраницею, — очі Айдена спалахнули сріблястим сяйвом.

— А нічого було в мене пальцями тицяти, — я показала на мітку.

— Сьогодні в учасниць повинні спалахнути мітки і привести їх до мене. Але колір моїх міток — зелений, а в тебе червона, — він знову подивився мені в очі. — Тебе просто не могло сюди привести.

— Оу. А я горіла бажанням до тебе прийти, — сказала я, випрямляючи спину.

— М-м, це приємно чути. Ну що ж, для тебе я можу і знайти сили, — він знову пограв бровами.

— На мене такі жарти не діють, — я закотила очі.

— А хто сказав, що я жартую?

— Так, давай не відволікатися. Краще поясни… іть, що з міткою? Чому вона мене сюди притягла?

Мені, звичайно, приємна така увага, але в нас тут проблема серйозніша.

— У кожного короля свій колір мітки, який з’являється в потенційних наречених. Усього їх п’ять: зелений, синій, блакитний, фіолетовий і жовтий. У тебе червоний. Ти не належиш до жодного відбору, але тебе чомусь перенесло в мій. Може, це через те, що ти не повинна була її отримати зовсім, ось вона і стала такою? Але раджу тобі сидіти на місці й нічого не робити. Поки ти не зможеш повернутися додому.

Я замислилась.

Нормальний же начебто мужик, може, з ним домовитися можна про щось?

— Ти не моя наречена, — задумливо продовжив він. — Але ти відчула поклик мітки, що дивно.

— Я нічого не розумію в цих ваших мітках, — погодилася з ним.

— Поки вона не спаде — ти учасниця відбору. У тебе є тільки одна можливість повернутися — вилетіти з відбору. Потрібно просто нічого не робити.

Ой, ну це простіше простого… Якби мене пару разів не хотіли вбити.

Айден підняв мою сковорідку.

— А цей виріб вашого виробництва — хороша зброя? — уточнив він, розглядаючи мою сковорідку.

— Ця — так. Чавунна, добротна, — я кивнула.

Він задумливо подивився на неї.

— Гаразд, бережи її, — передав її мені.