Глава 14

Сковорідка — найкращий захист, як не крути. Тут уже я цілком і повністю згодна з Айденом.

Залишалося лише одне.

— Ой, а як я назад повернуся? — я поплескала віями, дивлячись на Айдена. — Сюди ж мене привела мітка, а назад як?

Він зміряв мене поглядом, від якого в мене аж сироти вкрили тіло й коліна підігнулися. Вміє, гад, дивитися. Давно я такого не відчувала. Я б і вплуталася в цю гонитву за таким гарним чоловіком, якби він не переконував мене на кожному кроці, що я не та. Ну, якщо не підходжу, то нічого й намагатися.

Айден замислився, оглядаючи мене.

— Я тебе проведу, — усміхнувся він і простягнув руку.

Я закинула сковорідку на плече, ніби це дубина.

— Ось це все-таки погана ідея. А раптом ми когось зустрінемо дорогою?

— Якщо ми когось зустрінемо, то для тебе це може сумно закінчитися.

Я замислилася. Ні, ну йти в такому вигляді з королем не можна.

— Ти що робиш? — запитав він, коли я знову влізла в шафу.

Ні, ну а що? Я ж не дурна, на весь замок світити своє обличчя. Це сюди я кралася як ніндзя, а назад навряд чи зможу пройти непоміченою. Тому я витягла із шафи величезний плащ.

— Я міг би тебе приховати заклинанням. Ненавиджу, коли в мене в шафі копирсаються, — обурився він так, що мені стало соромно.

Гаразд, я ж цілу годину була його шафовим привидом.

— Та не треба, — я накинула на себе тканину.

Ось що значить: варто було мужику запустити до себе в кімнату жінку. Відразу вся шафа буде перерита.

Айден важко зітхнув і похитав головою.

— Ходімо, — сказав він.

Ми йшли коридором. Я намагалася не заплутатися в довгому балахоні, підтримуючи його поли, ніби це довга спідниця. Йти з Айденом було трохи ніяково. Навіть дивно, що в нього охорони немає. Хоча якщо згадати його систему безпеки, то стає лячно.

Я замислилася про своє нове життя. Якщо ця мітка знову надумає приколюватися, то я не тільки в шафі, а де завгодно можу опинитися. Жах якийсь.

Мене різко притиснули до стіни. Тепло пронеслося тілом. Він так близько, просто до непристойності. Ми ще не настільки добре знайомі, щоб ось так притискатися по кутах. Айден примружився, вдивляючись у темряву.

— Гей! — обурилася я.

— Тихіше. Там хтось є.

— І тому треба мене за груди хапати? — я опустила очі на його руку, що лежала на моїх грудях.

Своєю рукою я намагалася відтягнути її. А то вигадав, як правильно затиснути жінку в темному провулку. Я, між іншим, і закричати можу.

— Все, як я люблю, — відповів він і відпустив мої груди.

Хоча іншою рукою і досі торкався моєї талії. Ми вдивлялися в темряву перед нами.

— Відчуття, що не ти тут головний, — прошепотіла я.

— У мене таке ж відчуття з початку відбору. Що не ніч, то натикаєшся на підісланого вбивцю.

Таки так, страшно бути королем.

— Адже й охорону підкуповують. Я вже що тільки не пробував.

— А покарання?

— Їх теж пробував, — він перевів на мене погляд.

— Погано пробував, — видихнула я.

— Не думав, що у вас світ такий злий. Відразу покарання.

— Сказав чоловік, який захищається гострими волосінями, — процідила я, вслухаючись у темряву.

— Я тут усе ж король. Отже, де хочу, там і ходжу. Так до мене незабаром у ванну будуть залазити, а не тільки в шафу.

Ось правильна мотивація й почуття гумору. Ех, люблю чоловіків із самоіронією. А то в клубі він здався такою скалкою в дупі. Занадто серйозний і дуже злий.

Айден вийшов уперед. Я не бачила, хто був у темряві, але помітила, як тіні сіпнулися й розбіглися у боки.

Яскраве блакитне світло спалахнуло на руках Айдена, висвітлюючи весь простір.

На нас дивилися три пари очей. Позіхнувши і придивившись, я впізнала Верину. Поруч із нею стояли двоє чоловіків у латах.

— Ваша Величносте, — моя служниця зробила реверанс.

— Що ви тут робите? — у голосі Айдена відчувалася сталь.

— Леді зникла. Я зайшла в її покої, а її там немає.

— І ти вирішила її пошукати між двох охоронців?

— Ні, що ви. Я спочатку знайшла їх, а потім вирішила взяти їх із собою на пошуки леді, — пояснила Верина.

— Ах ти тварюка! — рикнув охоронець п’яним голосом.

Я прямо була вражена. Отже, вони пити пішли. У-у, пиятика до добра не доведе.

Об стіну брязнуло залізо разом із тілом, коли Айден змахнув рукою.

Інший мужик бухнувся на коліна.

— Вибачте, Ваша Величносте, — благав він. — Біс поплутав. Так пити захотілося, от ми й відлучилися всього на п’ять хвилин.

— Ваші п’ять хвилин могли коштувати чужого життя, — вставив Айден.

— І ну на… — гикнув п’яний охоронець.

— Ваша Величносте, — вставила Верина, перегороджуючи шлях собою. — Просимо вибачення. Ми думали, що сьогодні, після першого випробування, усе буде тихо…

— Нор-р-рма-ально все… гик… буде, — пробуркотів стражник біля стіни.

Та-ак, стражник-алкоголік — горе в королівстві.

Айден клацнув пальцями. П’яницю підійняло в повітря. Тільки боюся, що для нього це була більше карусель, а не щось приємне. Він затиснув рукою рот, тому що вестибулярний апарат не зносить крутіння в п’яному стані.

Червоно-помаранчева арка спалахнула під ним. Охоронець провалився в неї, як у якусь калюжу.

— Звільнено, — коротко сказав король і перевів погляд на другого охоронця, який продовжував стояти на колінах.

— Ваша Величносте, прошу вибачення. Більше такого не повториться, — миттю вставив інший. — Прошу вас.

— Ні, безпека замку і його мешканців понад усе, — похитав головою Айден. — Звільнено.

Другий охоронець полетів у портал.

Верина, яка до цього стояла, опустивши голову, вмить випросталася. З’явилася гордовита постава.

— Знайшла їх у кутку. Думала притягнути назад, та не встигла. Леді Кіра вже зникла з покоїв, — у неї навіть голос змінився.

Став суворішим і серйознішим.