Глава 15

— Леді Кіро, ви знову пройшли випробування, — втішила мене Верина вранці. — Сьогодні половина учасниць, яких мітка не привела до короля, залишили замок.

— Ага, слухай. Годі з цим відбором, пішли хоч до бібліотеки сходимо? — запропонувала я, а Верина насупилася.

Ні, ну а що? Якось розпитувати Верину не хочеться, а самій по шматочках збирати інформацію — тим паче. Та й навряд чи вона знає про мітки. А ось у книгах можна буде знайти про всі ці колірні відмінності.

— Як скажете, леді, — кивнула вона.

Потрібно було зробити це раніше. Необхідно знайти спосіб потрапити додому. Якщо я правильно зрозуміла, то мітка однаково мала дістатися комусь із мого світу. Отже, тут була б інша дівчина.

— Добре, — Верина потягла мене коридором, тільки в протилежний бік від інших учасниць відбору.

Після того, як пішли ті, кого виключили, нам оголосили, що незабаром буде ще одне випробування. Але не сьогодні, а завтра. Або, можливо, післязавтра. А поки ми могли вирушити оглядати замок, прогулятися садом.

Але я вибрала бібліотеку.

Верина вела лише їй відомими доріжками. Ми навіть увійшли до потаємних проходів. Як вона пояснила — це для слуг. Є, звісно, для короля. І ні, до його покоїв, чи туди, де він перебуває — слугам не можна ходити, та й не пустило б їх туди. Тільки тут і так.

Незабаром ми вийшли до бібліотеки. Виявилося, це величезне двоповерхове приміщення.

На першому — величезні стелажі, які стояли в ряд. Біля кожного драбинка, щоби можна було дістатися до горішніх полиць. Виглядає, як у музеї. Усе гарне, а книги на вигляд такі старі, що до них торкатися страшно.

Я навіть руки витерла кілька разів об плаття, щоби не забруднити.

Зверху щось сіпнулося й гепнулося на землю. Почувся шелест, ніби хтось гортав книги.

— Там хтось є? — запитала я, дивлячись на другий поверх.

— Ні. Це ж магічні книги, — усміхнулася Верина.

— О, мені туди, — я відразу кинулася до залізної закрученої драбинки, що вела на другий рівень.

— А ви маг?

— Я додому хочу! — обурилася я.

— Тоді вам потрібно вилетіти з відбору, — відповіла вона.

— Ну, не пощастило, — я знизала плечима. — А ти часом не знаєш, як вилетіти з нього?

— Робити не те, що потрібно, — вона знизала плечима.

— Це зрозуміло, але хто мене додому поверне?

— Сьогодні всі, хто вилетів, вирушать порталами. На вас чекатиме те ж саме.

Я подивилася на книги й на Верину.

Щось мені здавалося, що мені таке не допоможе. Принаймні до тієї миті, поки я не поговорю з Айденом.

— Слухай, — у мене промайнула в голові думка, — а ти можеш якось організувати мені зустріч із королем?

— Його Величність із кожною з вас обов’язково поспілкується, — сказала вона.

— Та я чекати не хочу. Якщо я напишу записку, а ти йому передаси? — вигадала я.

— Ні, так не годиться. Його Величність сам знайде для вас час. І на вашому місці я б усе ж почитала про відбір, — Верина вказала мені на крісла на першому поверсі.

— Потім. Спочатку магія, — зараз же відповіла я.

Так, я й магія, швидше за все, буде як я і ядерний реактор. Але вже начхати.