Глава 16

Я подивилася на книги й на Верину.

Адже якщо є магія, отже, там є щось, що могло б допомогти мені потрапити додому. Тільки потрібен маг, який використає заклинання… якщо мені раптом не вдасться.

Ще треба зрозуміти, що не так із моєю міткою. Адже, крім того, що вона привела мене до короля, так вона його ще й лікувала!

— Його Величність поспілкується з учасницями, коли їх стане менше, — задумливо сказала Верина.

— Це ти до чого? — я на секунду зависла.

— Та так. Просто згадала, що читала про відбори, — усміхнулася вона. — Вам теж раджу про них почитати, якщо ви вже тут.

Я видихнула.

— Хм, а давай я почитаю про цей світ? — запропонувала я. — Що мені з цього відбору? І так усе зрозуміло. Один король і купа баб.

Я із сумом видихнула, згадавши, як він мене притискав до себе.

Так, а ось це погані думки!

— Так, звичайно, — Верина вклонилася і відійшла до стелажів.

Отже, підсумуємо, що я дізналася про цей світ. Тут є дракони. І вони дуже неприязні до людей. Вони живуть у безкрайніх пустелях і горах. Деякі види заселили ліси. Попастися дракону на очі — миттєва смерть. Звірі нікого не відпускають. Вони ненавидять магів, тому що споконвіку ті полювали на них. І водночас їх притягує магія, вони полюють на неї, а ще на золото. Подейкують, що там, де знаходиться дракон — там величезна гора золота.

Тому мисливці вистежують драконів і намагаються вбити. Дракони самі по собі поодинокі істоти. Рідко коли зустрінеш двох на одній території.

А ось мені чомусь не давав спокою той дракон, який прийшов до мене в видінні. Я навіть запитала у Верини, чи можуть дракони насилати видіння, але вона лише знизала плечима.

Ми ще трохи посиділи й поспілкувалися.

— А ти не могла б принести мені водички?

— Так, звичайно, але для вашої безпеки прошу не виходити з бібліотеки.

— Я й не збиралася, — я махнула рукою.

Хороша вона дівчина. І цікава. Навіть незрозуміло, вона мені служниця — або як це в них називалося… фрейліна! Точно. Хоча мої знання етикету дуже мізерні й обмежувалися лише тим, що забачивши королів потрібно присідати в реверансі. Ну, що поробиш, не водилося в моєму оточенні королів. Тільки керівник, але якщо перед ним зробити реверанс, то він тільки посміється, чи в дурку зателефонує. Хто його знає.

Але вона ще й моя охоронниця.

Очікування Верини затягнулося. На другому поверсі бібліотеки активність збільшилася. Там уже мало не тупіт чувся.

Я злегка посмілішала й піднялася з місця, прислухаючись до шелесту книг. Так, якби у мене вдома так шуміли книги, то сусіди б викликали поліцію. Дуже вже вони чутливі до шуму були.

Почувся шерех і страхітливий бум. Між стелажами впала книга прямо переді мною. Так, а ось тепер я нервово сіпнулася. Особливо коли книга повернулася до мене, а потім відкрилася, як величезний рот. Ну, або як квітка-мухоловка.

Я підтягнула під себе ноги, поки книга, мов жаба, стрибала до мене підлогою. І головне ж — дивилася на неї, не відводячи погляду. Добре хоч у неї не було величезних зубів.

Книга дострибала до крісла й почала його кусати палітуркою. Я злегка нахилилася й поглянула на неї. На обкладинці виднілася голова дракона.

«Прррравильне полювання на дррракона» — так вона називалася.

Просто відмінно. Мене хотіла з’їсти книга про полювання. Ніколи такого не було — й ось на тобі.

І тут вона завмерла на місці. Я сиділа, не рухаючись, намагаючись навіть не дихати. Де ж там Верина?

Хоча чого я боялася? Книга ж нешкідлива. Читайте книги — вони ваші друзі. Угу, поки не хочуть з’їсти.

Я почула тихе «грхх».

Вона що, ще й гарчить?

Я знову нахилилася, книга злегка стрибнула на мене, мало не схопила за ніс. У-у, та що таке?! Так, шукаємо шляхи відступу.

У дитинстві я ставила стільці, а простір між ними називала лавою. Потім я стрибала з одного стільця на інший, намагаючись не потрапити в «лаву». Я прикинула. Тут у мене є кілька таких шляхів. Я могла перестрибнути на інше крісло, з нього трохи підлогою й сходами між стелажами, а там уже верхами до самих дверей. Точно!

Так я й почала. Насамперед перестрибнула на інше крісло. Книга стрибнула за мною.

Залишилося зо два метри до драбинки. Помолившись, я таки перестрибнула туди й жваво піднялася на саму гору. Книга знову клацала внизу, гарчала і стрибала до мене. Так, цієї миті я пошкодувала, що не взяла із собою сковорідку.

Тільки єдине, що я не розрахувала — ширину стелажа, він виявився занадто вузьким. Якби я туди залізла, то з легкістю могла б впасти. Отже, потрібно було рухатися з драбинкою до входу. Я спробувала її зрушити, але не вдалося. Усе ж потрібно було лізти нагору на стелаж, але я не хотіла цього. І стояти на сходах набридало. Книга з бурчанням намагалася жувати сходи.

Незабаром двері в бібліотеку відчинилися.

— О, Верино! — крикнула я. — Не йди сюди! Тут скажена книга!

Кроки затихли. Книга теж прикинулася трупиком.

Я навіть злізла на одну сходинку нижче, а потім ще. І тут книга сіпнулася, а я разом із нею. Сходинки піді мною затріщали. Я поїхала, пальці розчепилися, і я впала, заплющивши очі.

Але приземлення відбулося не на кам’яну підлогу, а на когось. Почулося бурчання і крехтіння.

Я розплющила очі. Айден!

Чоловічі руки стискали мої сідниці. Я впала на короля! Причому тепер я на ньому зверху. Ох, соромно ж як.

Озвіріла книга лежала поруч, ніби й ніде нічого.

— Тобі що, не сказали, що не можна чіпати магічні книги? — прохрипів чоловік мені на вухо.