Глава 20

А можливо, нас усіх зігнали, щоби ми познайомилися одна з одною? Цілком може бути й такий варіант розвитку подій.

Голоси затихають, коли до трону виходить розпорядник відбору, який з’явився казна-звідки. Верина сказала, що його звуть Бертран. Він то дворецький, то розпорядник, як зараз. На всі посади майстер мужик.

— Дорогі учасниці відбору й милі дами, — звертається він до нас. — Його Величність Айден Деривільє і його гості.

Першим до залу увійшов його Величність.

— У вас щось стирчить, — шепоче мені на вухо дівчина.

Я опускаю погляд. Уся річ у тому, що ми закріпили сковорідку на моїх стегнах на зразок лицарського меча.

Ось, мабуть, її й стало видно, коли я сіла. Коли я стою, вона зовсім непомітна.

— Ой, це так. Для оборони.

— А, зрозуміло. Хоча говорили нічого зайвого не брати.

— А це не зайве, це аксесуар такий, — пояснила я.

Нам із Марікою довелося вставати. Етикет, щоб його.

Маріка мило усміхнулася мені. Хороша дівчина. Й очі такі ангельські, добрі. Можна спробувати подружитися, хоча Верина радила ні з ким не дружити. Начебто тут конкуренція ще якась, і не доведеш, що король тобі не потрібен. Мені поки що не вистачало спілкування, але не настільки критично. Верини й книги було цілком достатньо. Айдена я не бачила.

Зал заповнювався чоловіками. У мене очі розбігалися від того, які красені прийшли сюди.

І ті жінки, які не були учасницями відбору, якось все ближче і ближче підходили до Айдена. Він раз у раз спілкувався з ними, не звертаючи уваги на інших дівчат.

Хм, я їх не бачила в замку до цього. Хто вони? Напевно, дружини впливових чоловіків столиці.

Так, мені потрібно вилетіти звідси, отже, мені теж не потрібно з ним спілкуватися. Але іншим же треба! А він на своїх наречених уваги не звертає. Хоча та грудаста брюнетка вже як тільки не намагається звернути на себе його увагу. Навіть підійшла ближче і спробувала почати розмову, але з боку Айдена — цілковитий ігнор.

— Ох, — важко видихнула Маріка поруч зі мною.

— Що таке?

— Там, поруч із королем — це ж дівчата з заможних сімей, яким не дісталася мітка, — пояснила вона. — Але вони мають шанс зайняти місце фаворитки короля.

— Тобто він заразом і коханку собі шукає? — здивувалася я.

Ось гад! Сам же нещодавно тільки мені пропонував, а тут нате вам. Другий відбір влаштував. Та на роль постільної грілки.

Висока рудоволоса дівчина, що стояла поруч з Айденом, сяяла своїми очевидно дорогими прикрасами. Вона гордовито оглядала зал, але так мило ніяковіла, коли Айден щось говорив своїм співрозмовникам.

— Звісно, у кожного короля є фаворитки, — пояснила Маріка. — І дуже почесно бути однією з них.

— А королевою?

— Певна річ, — сумно усміхнулася вона.

— Ні, ну так не годиться. Він, виходить, уже вибирає собі коханку? — обурилася я. — У нього ж тут он скільки наречених.

— Королеву вибирає мітка, а фаворитка — для серця, — засумувала Маріка.

Я скептично подивилася на неї.

— Тобі потрібно статуси для пабліка писати, — видала я.

— Що? — здивовано запитала вона.

— Нічого, проїхали.

— Король Айден такий гарний, — мрійливо захопилася вона.

— Подобається? — уточнила я, примружившись.

Здається, в моїй голові визрівав один план. Вельми підступний. Ось же гад. Стільки дівчат тут заради нього, а він собі дозволив коханку шукати. І це при живих, тьху-тьху, наречених.

— Так, — видихнула Маріка.

Я подивилася на Айдена й на неї. Гарна пара була б.

— Дуже добре, — я взяла її за руку. — Ходімо. Будемо спілкуватися.

— Але король має сам запросити.

— Він поки запросить, ми постаріємо.

Маріці не залишалося нічого іншого, крім як йти за мною. Я рішуче пробивалася крізь пари, які кружляли у танці.

Ми наближалися до Айдена. Я вже бачила його біляву голову, як переді мною з’явився гарний чоловік із темним волоссям і шаленою усмішкою на обличчі.

— Леді, ви прекрасні, — він простягнув мені руку. — Дозвольте потанцювати з вами.

— Ні, — я спробувала його обійти, але поруч з’явився ще один.

Він простягнув руку Маріці. Та злякано застигла на місці й перевела на мене погляд. Ось же мужики. То в житті жодного, то липнуть, як мухи на мед.

— Ви дозволите мені запросити вас на танець? — це вже другий звернувся до Маріки.

Дівчина зі страхом подивилася на мене й опустила погляд.

— Чоловіки, ми не танцюємо, пропустіть, — зараз же відповіла я, геть забувши про тонкощі етикету. — У нас тут відбір за одного чоловіка, а не за кількох.

— Щось сталося? — пролунав холодний голос Айдена.

Я миттю опустила погляд, і ми з Марікою синхронно присіли в реверансі. Ось, не минули уроки Верини даремно.

— Ваша Величносте, — почав той, хто намагався запросити мене. — Ваші наречені відмовляються потанцювати з нами.

— Пані, ви можете потанцювати з моїми друзями, — Айден звернувся до нас, особливо суворо дивлячись мені в очі.

Я починала розуміти: та це ж випробування! Отже, у мене є шанс його провалити!

— Ваша Величносте, — звернулася я до нього. — А ви не могли б запросити Маріку на танець?

Ні, ну а що? Нехай танцює з нареченими, а не крутиться біля фаворитки. Он як руденька дивиться недобре на мене. Ще і примружила очі. Зміюка підколодна просто з таким поглядом.

— Я сам вирішую, з ким мені танцювати, — гордовито відповів він. — Але це в першу чергу відбір.

Айден простягнув руку збентеженій дівчині. Маріка аж із місця побоялася зрушити. Стояла, плескала віями від подиву.

— А ви — будьте ласкаві потанцювати з Клейментом, — Айден кивнув на чоловіка, який дивився на мене таким поглядом, ніби хотів з’їсти.

Ось є чоловіки, які дивляться так, що мозок вимикається, а труси самі падають до ніг. А є такі, які хочуть подивитися пристрасно, але виходять занадто вирячені очі. Хоча хлопець симпатичний.