Ох, і що ж він замислив? Чим ми його розважати маємо?
— Отже, дівчатка. Мене звати Надін, — сказала чорнява дівчина років двадцяти.
У неї величезні зелені очі й пухнасті вії. Така собі лялькова краса.
Задля безпеки кожній групі, яких виявилося десять, виділили окремі приміщення. Навіть охорону поставили. З новеньких. Хоч цього разу нормальних хлопців, які не позирали на нас, як бджоли на пилок.
— Нам потрібно зрозуміти, що кожна з нас вміє, і все продемонструвати королю, — продовжила Надін. — Ми маємо працювати згуртованою командою.
— Але в нас немає магфонів навіть! — обурилася одна. — Я вже день без магфона. Як я без нього продемонструю свої навички? У мене там стільки знято.
Я поглянула на неї. А вона з цих самих? Ну, які знімають, а потім показують усім на спеціальних сайтах.
— Як-як? Що знімаєш, те й покажеш, — вставила Надін.
— Але я ж перезнімаю. Ти взагалі знаєш, скільки часу треба на те, щоб усе вдалося? Або ти думаєш, що це все з першої спроби?
— Так, дівчатка, у нас мінус одна, — сказала Надін.
Й дівчина, що обурювалася, вмить заспокоїлася.
— Ну, загалом, я можу спробувати. Але без магфона так складно. Моїм послідовникам сподобалося б моє перебування в замку. Ось, точно! Треба було королю запропонувати. Просування заробив би. Я як Анжела Вемські — відповідаю за свої слова.
Я похитала головою. Тільки цього Габріелю бракувало. Анжела Вемські — чула про таку. Відома блогерка нашого Аргонтіна. Ох уже ця мітка. Навіть блогерку обрала.
Так, гаразд. Я ж тут залишилася, щоб вирахувати ту, хто може мати стосунок до клану чорної блискавки. Важко буде. А що як вона не між нас? А в іншому місці? От-от, і не зрозуміти. Усі дівчата з цікавістю дивилися на Надін.
— Так, хто що вміє? — продовжила вона.
— Я танцювати вмію, — сказала задоволено Свєта.
— Я співати, — вставила ще одна.
— І ми співати, — ще одні сказали.
Еге ж. Нас тут п’ятнадцять.
— Я теж танцювати вмію, — висловилася ще одна.
— А ти що вмієш? — мене обдарувала поглядом чорнява дівчина.
Точно, а що я вміла? Малювати вміла добре. І про це Габріель знав. А мені не можна виказати себе. Отже, малюнки відразу відпадають. Інших талантів у мене не було.
— Ну, е-е, — протягнула я.
— Гаразд. В разі чого будеш стояти, — вона окинула мене поглядом. — Далі від усіх.
Я кивнула. Це я вміла. Стояти й вдавати, що я дерево, це я могла. І навіть не прикро. Мені головне — вирахувати ворога, а все інше деталі.
— Так. Ми можемо влаштувати виступ. Одні танцюють, інші співають. Так, а на музичних інструментах хтось вміє?
— Я, — відгукнулася одна. — Щоправда, на трикутнику.
— Чудово. Я вже бачу нашу сценку.
— А я на нервах можу.
— На цьому всі вміють.
Надін замислилася. Я мовчала. Ні, ну я могла б вигадати, але не хотіла.
Й так вистачило того концерту, який влаштувала через Лимара.
— Гаразд, — сплеснула в долоні Надін. — Покажіть, як ви танцюєте.
Ті, хто не вміли танцювати, розступилися, утворюючи танцмайданчик. Залишилося п’ять танцівниць.
Свєта повернулася до мене й усміхнулася. Я їй показала великий палець.
— А я заспіваю, — сказала та сама, якій магфона не вистачало.
Щось мені цей замір взагалі не подобався. Може, треба було хоч сценку театральну вигадати? У стилі бій короля з драконами. Я б і частину декорацій накидала за день. Тим паче мотлоху вдосталь можна знайти в замку. До речі, нам же не говорили, що не можна виходити. Так, але не факт, що можна розходитися замком.
Поки я відкинула цю думку.
— Показуйте, — наказала Надін.
І що тут почалося! Одна дівчина почала кружляти руками в повітрі, ніби хотіла злетіти. Ще одна почала звиватися, мов змія. Інші хоча б демонстрували бальні танці. А ось Свєта… Я, звісно, бачила подібні танці в тому світі. Але я гадала, що це жарт, чи що. Так ось, вона просто встала й почала трясти дупою. Це начебто мало назву тверк. Я до всього ставилася з розумінням, але тут мені чомусь не хотілося, щоби хтось тряс перед королем дупою в прямому сенсі цього слова.
— Так, дівчатка, стоп! — відразу сказала Надін. — Так діла не буде. Нумо послухаймо, як ви співаєте.
Вона показала на інших. Ті й почали співати. Виття диких драконів ночами мені здалося ліричною піснею в порівнянні з ними. Це гірше, ніж шкребти виделкою по дошці.
Усе зрозуміло. У нас усе настільки сумно, що просто жах. А вилітати не можна.
— Гаразд, — голос Надін звучав уже не так впевнено. — У нас усе погано.
— Тобто «погано»? Так я сама виступлю, — сказала Анжела. — Моїм послідовникам подобається.
— І як ти виступиш без магічної обробки голосу? — вставила ще одна учасниця, з гнівом дивлячись на Анжелу.
— Я наживо чудово співаю. А ти не заздри. І взагалі, ті, хто будуть дружити проти мене — матимуть справу з моїми послідовниками, — сказала Анжела.
Вона потягнулася до кишені своєї сукні, але там нічого не було.
— Так, усе, припинили, — сплеснула в долоні Надін. — Ми всі тут рівні, а ви так поводитеся.
— А сама ти хто? — кинула на неї погляд Анжела.
Точно, обличчя щось знайоме в Надін.
— Надін Стальє, — відразу відгукнулася вона.
Стальє Бертольд — начальник варти замку. А вона йому дочка? Або сестра?
Це відбір. Тут можуть бути будь-які дівчата. Але все ж потрібно знати значущих. Тих, хто із сімей вищого стану.
Анжела гмикнула.
— Поняття не маю, хто це.
Вона не мала, проте я мала. Так ось чому вона так завзято взялася за цю роботу. Усе зрозуміло.
— Як хочеш, — усміхнулася Надін. — Але ми повинні продовжити. Отже, у нас залишився трикутник?
— Так, це я, — підняла руку учасниця, яка стояла поруч зі мною.
— Чудово, — Надін перевела погляд на мене й ще двох дівчат, що залишилися. — А ви що вмієте?