Глава 1

— Дівчино, нічого тут чаклувати. До речі, що це за заклинання таке — «поліція»?

— Поняття не маю, але про всяк випадок накинув на неї заклинання німоти, — зараз же сказав молодий.

Та що ж це відбувається?

Я намагалася смикнутися, але не могла. Де я? Що зі мною відбувається? Я заплющила очі. Нехай буде так, що я їх розплющу — й опинюся вдома.

Але ні. Реальність не змінювалася. Я потрапила незрозуміло куди. Це ж було після того, як мій шрам почав світитися! Отетеріти. Так це що — портал в інший світ був? А чому я? Я не збиралася в жодні інші світи. Якби я знала, то обов’язково зібрала б речі. А то на мені тільки плаття й капці рожеві.

— Так вона незаймана чи ні? — уточнив старший.

— Я не знаю. Дівчино, ви незаймана?

Я скептично подивилася на них.

— Ну, принаймні, їй не за п’ятдесят, і вона не однією ногою в могилі.

— А король що там казав: молода незаймана чи не незаймана? Чи стара діва йому потрібна в королеви?

— Та я вже й сам заплутався. Йому то одне, то інше подавай. Загалом, нехай буде незайманою.

Це що там за король? Ось за незайману дівчину, звичайно, дякую, але що тут відбувається?

— Гаразд, нехай сам вирішує, виганяти її чи ні.

— А нумо мене зараз виженуть, — запропонувала я. — Мені просто додому треба. Завтра на роботу.

— У нас у всіх робота. А ви — учасниця відбору. Тож будьте ласкаві, — сказав старий.

Чудово. Просто чудово. Ніби в мене проблем мало в житті. Ще й нареченою на відборі побути. Цікаво, я в них буду тут єдиною вагітною незайманою?

Гаразд, цирк — так цирк. Подивимося, до чого це призведе. Мене навіть майже не лякало, що я в незнайомому місці.

Я різко сіпнулася від оглушливого сплеску, що пролунав поряд зі мною.

Різнокольоровий дим закружляв у повітрі.

З нього вивалилася дівчина в дивній коричневій сукні з довгим подолом. Я могла б подумати, що вона втекла з тусовки фанатів середньовіччя.

— Ох, я така щаслива. Моя мітка спалахнула, — зараз же випалила вона. — Це велика честь — потрапити в замок короля Гіллеберта Ангореса.

— Так-так, ласкаво просимо. Перевірка на незайманість.

— Я чиста й невинна, — продовжила дівчина. — Чесно-чесно. Король побачить мене — й безсумнівно запропонує вийти за нього заміж. І я стану королевою.

— Ага, як і всі інші дівчата, що сюди потрапили, — махнув рукою старий. — Так, записуємо в діви. Обидві вільні.

Він махнув рукою, а чорні пута спали з мене.

— Ви що, з глузду з’їхали? — обурилася я. — Який відбір? Який король?

— Ой, ходімо вже, — мене різко схопила за руку дівчина. — Мене звати Крісті, а тебе?

— Яна, — ледве вичавила я.

— От і добре. Все, ходімо. Дивний в тебе одяг. А взуття шикарне. Подаруєш? А я тобі свої туфельки дерев’яні.

Уже й роззувають.

— Вам туди, — показав на двері молодий.

— Ага, — кивнула Крісті.

Ми вилетіли з цієї дивної кімнати, як корок з пляшки шампанського.

І ледь не врізалися у двох жінок, які там стояли.

— Ви до кого?

— До неза… — почала я, але Крісті наступила мені на ногу, що досить відчутно в капцях.

— А хто потрібен? Ми учасниці відбору, — зараз же сказала вона.

— Невинні або вже були з чоловіком?

— Я ваг… — я підняла руку.

— А яка різниця? Ми — гідні бути нареченими короля Гіллеберта, — сказала Крісті.

У руках у жінок були стрічки. Зелена й червона.

— І яку мені їм давати?

— Дві, — вставила я. — Давайте нам дві.

— Але потрібно по одній, — насупилася жінка.

— А ми потім вирішимо, — вставила Крісті й схопила обидві стрічки.

— Ой, гаразд. Балакуча ти сильно. Король таких не любить, — бовкнула інша. — Нумо в зал.

Нам показали на наступні двері.

Ними ми потрапили до залу, повного людей, причому тут були тільки дівчата й жінки.

— Де ми взагалі? — я запитала в Крісті.

— Як де? У замку короля Ангореса, — усміхнулася Крісті.

— А-а, — протягнула я, ніби бодай щось розуміла. — Просто, розумієш, я не звідси. І я взагалі не розумію, що відбувається.

— Ну, що ти як дурненька? У тебе ж на плечі мітка з’явилася?

— Шрам?

— Ну, називай, як хочеш. Ось вона з’явилася — усе, ти вважаєшся нареченою короля Гіллеберта.

— Так я заміж не збиралася ні за кого.

— Та ти не хвилюйся. Не факт, що тебе візьмуть, — вона поплескала мене по плечу. — Але ось я б хотіла спробувати.

Гаразд, побачимо. Я ущипнула себе кілька разів, але ні зал, ні Крісті — нічого не зникало. Та бути такого не може, щоби я кудись потрапила. Невже я в іншому світі?

Кепські справи. Зовсім погано, але є шанс, що мене відпустять додому. Якщо я скажу, що вагітна не від їхнього нареченого.