Глава 2

Зал заповнювався дівчатами різного віку. І всі в довгих сукнях. Деякі скромніші, деякі відвертіші. Ха, та тут навіть бабусі почали з’являтися. Он, одну довелося під руки підтримувати.

Тобто, виходить, мій шрам — не шрам, а портал до іншого світу. Тю, а я думала, що подряпалася так випадково. Ох-ох. Гаразд, якщо я сюди потрапила, отже, можу звідси вибратися. Поки подивлюся, а потім вирішу, як додому повертатися.

Голова злегка паморочилася, а нудота підступала до горла. Я опустила руки на живіт.

«Потерпи, малюк. Усе буде добре. Ми виберемося додому».

Ух, надзвичайно спекотно тут.

Нарешті на імпровізовану сцену, яка знаходилася навпроти нас, почали виходити люди. І теж у дивному одязі. Ну, для мене дивному, хоча я тут найбільше відрізняюся своїм платтям до колін і чорними колготками.

— Дівчата, попрошу тиші, — на сцені з’явилася миловидна літня жінка. — Ласкаво просимо на відбір наречених Його Величності короля Гіллеберта Ангореса. Згодом  одна з вас стане нареченою.

Крісті поруч зі мною засмикалася від передчуття.

— Так-так, — прошепотіла вона.

Було б через що. Стільки дівчат, і король буде з натовпу одну вибирати. Ну-ну. Буду сподіватися, що все це закінчиться раніше. Я ж вагітна, а народжувати в іншому світі я точно не планувала. Я взагалі нічого не планувала… Мені самій було б важко, навіть закрадалися жахливі думки. Але я відганяла їх. Я впораюся сама. Але матінко рідна, як впоратися в іншому світі?

Мене все зараз жахало. Я не розуміла, що відбувається. Ну, крім того, що це чийсь відбір наречених. А наречений — король.

— Отже, милі дами, зустрічайте Його Величність — Гіллеберт Ангорес, — жінка відійшла вбік.

Ледь помітні двері біля сцени відчинилися. З них вийшов високий ставний чоловік у темному камзолі, розшитому золотом. На сивому волоссі велично сяяла корона, шкода тільки, що його обличчя не видно з нашого місця.

— Ласкаво просимо, мої любі наречені, — сказав він.

Оксамитовий голос з ледь помітною хриплуватістю прокотився залом. Я злегка насупилася. Мені здавалося, що я його вже десь чула. Мене охопило легке відчуття дежавю.

— Одна з вас наприкінці відбору стане моєю дружиною й буде правити зі мною. Як ви знаєте — дракони раз у раз намагаються прорватися крізь кордон. Тому тільки сила магів Тріаналона може стримати їх. Але не тільки це. Незабаром буде запущено експериментальну зброю, яке має назавжди позбавити наші кордони від драконів і подарувати мир і процвітання землям нашого королівства. За стародавніми традиціями п’яти королівств — відбір має відбутися, тому я буду безмежно щасливий, якщо знайду на ньому собі дружину, з якою буду правити до кінця своїх років. Слава Тріаналону!

— Слава Тріаналону! — відразу пролунало з усіх боків.

Навіть Крісті крикнула, мало не оглушивши мене. Я ж злегка розгубилася й ні слова не сказала. Ой-ой. Отже, я в Тріаналоні.

— Мій відбір почався раніше, ніж в інших королів. Але це хороший знак. Отже, незабаром прибуде магія, спроможна боронити нас від драконів. Милі мої дівчата. Ви всі в мене вродливі й чудові, незвичайні й таке інше, — розливався солов’єм король. — Але сьогодні половина з вас піде. Самі розумієте, я вже людина доросла, мене мало чим можна здивувати, та й деякі речі для мене вже не мають значення.

Він обвів усіх пильним поглядом.

— Двері з того боку залу зачинені? — запитав він.

— Так, Ваша Величносте, — відгукнувся чоловік зі зброєю.

— Дуже добре. Усі ті, у кого зелені стрічки — виключені з відбору.

У залі запала мертва тиша. Усі здивовано перезиралися між собою. О, чудово, що ми взяли дві.

І що тут почалося! Я схопила Крісті за руку, і ми відскочили назад. Почулися верески, крики, галас.

— Але як же так? Ми ж невинні дівчата! Усе заради вас!

— Але я так берегла себе для такого випадку!

— Я думала, що королева має бути чистою не тільки помислами, але й тілом!

О, зрозуміло. Цей сивоволосик вирішив повиганяти всіх дів.

— Ой, відпустіть бабусю додому. У мене кози недоєні.

— Тихо! — гаркнув король. — Панянки, усе чесно і як годиться.

— От ти молодець, — прошепотіла мені Крісті. — Щодо двох стрічок.

— Ага, на свою голову.

— Ей, ти чого, — Крісті вихопила в мене зелену стрічку і сховала собі в кишеню. — Ти теж залишаєшся.

А потім почався обхід стражників. Кожна дівчина показувала свою стрічку. З зеленими зараз же виганяли з залу, залишаючи тільки з червоними. Десь попереду навіть зав’язалася бійка за стрічки.

— Ану поверни, погань!

— Сама ти дурепа!

— Ой, пощастило нам, — прошепотіла Крісті, а я лише стенула плечима.

Навіть не могла сказати, дуже сильно пощастило чи ні.