Глава 11

А на що я взагалі сподівалася? Що Володимир мене пам’ятав і тут, побачивши в іншому світі, опустився б на коліно і простягнув гарну обручку зі словами «Виходь за мене заміж»?

А нічого страшного, що ми в іншому світі, і він тут зовсім інша людина?

Тут, імовірніше, після слова «аліменти» було б: «Народиш дитину — залишаємо її тут, сама стусаном під зад у свій світ, і живи як хочеш».

Отже, власне про аліменти не може йтися, а треба якось побічно натякнути. Ось тільки як? Гаразд, вигадаю що-небудь.

Він же навіть не впізнав мене! А якщо й впізнав, то вдав, що ми незнайомі. От жеребець. Дитину зробив, а сам втік. Ну-ну.

— Так що там із принцом Вледайреном? — запитала мене Крісті, поки я колупала їжу в тарілці.

Нам принесли їжу. Трохи каші зі шматочками м’яса й салат. І мене знову понесло. То я хотіла їсти, то я не хотіла їсти. Сама себе не розуміла.

— Та так, — я махнула рукою.

— Ну, ти не переймайся. По всьому королівству ходять чутки, що він бабій. Сьогодні з однією, завтра з іншою. Ні з ким довго не залишався. Навіть фаворитки немає постійної.

— А недовго — це скільки?

— Я чула, що одна з фавориток аж на тиждень затрималася, а потім — вигнав він її з палацу, — похитала головою Крісті.

Я хмикнула. Тобто те, що ми з ним були місяць, це вже було багато. Щось вимальовувалося в моїй голові, але я ніяк не могла зловити думку. Мені потрібні будуть гроші. Прямо говорити про дитину мені страшно. Так-так, я чудово розуміла, що батько повинен знати про свою дитину і всі справи. Але в нас ситуація взагалі надзвичайна. Я одна з наречених його батька на відборі. Та ще й в іншому світі. Ворогові такого не побажаєш.

— Так, бувають такі мужики. Думаєш після місяця, що він буде з тобою, потім одружиться, ти з ним заведеш дітей, а він звалює в інше місто, — сказала я, промокнувши рот серветкою.

— Ой, тю. Я тебе прошу. Он у мене батько йшов на службу. Я народилася, а він через п’ять років повернувся з кордону. Служать у нас довго.

Я мало не похлинулася.

— А в тебе всього лише в інше місто, — продовжила Крісті. — Все одно могла б і сама до нього навідуватися. А що? Швидкісні карети є, тож все нормально.

Я важко видихнула. Я ж не знала, що мій Володимир не те, що в інше місто — в інший світ від мене втече. Ні, у мене й раніше не складалися стосунки, я копирсалася в собі. Але щоби від мене мужики так далеко втікали, такого ще ніколи не було.

— Нам треба огледітися, — сказала я. — Ні, ми, звичайно, можемо тут сидіти весь день у покоях, але замок краще б оглянути, щоби таких конфузів, як вранці, не було. Як нога, до речі?

— Трохи болить, — зізналася Крісті. — Але ти маєш рацію. Треба оглянути замок. Чи можемо покликати слуг.

— Добре, зараз поснідаємо й покличемо. А ще нам треба залишитися тут до подарунків. Адже так?

— Ага, — кивнула вона. — Але після сьогоднішнього, що ти учворила з принцом, не факт, що наші мітки не згаснуть. Мало того, що нас король мало не вигнав, так ще й на принца справила не надто приємне враження. Нам тепер йому краще взагалі на очі не потрапляти.

— Ну, це заради бога, — я насупилася. — Але нам потрібно зробити так, щоб інші вилетіли з відбору. Ну, до подарунків, звичайно. Далі нам не треба. Ми повинні бути стабільними. Тобто не гірші й не кращі від інших.

— Тільки не кажи, — Крісті схилилася наді мною, — що ми інших — того.

— Чого того?

— Ну, порішимо, — сказала вона.

— А, ні. Ти що! — сказала я. — Таким ми займатися не будемо.

— Хух, а то в мене золота на найманців немає, — вона помахала рукою.

— Яких найманців?

— Ну як — яких? Іноді учасниці наймають певних людей, які прибирають зі шляху інших учасниць.

Я нервово проковтнула.

— Тобто нас ще і вбити можуть? Якщо хтось інший найме?

— А нас-то за що? — заметушилася Крісті.

— Так, спокійно. Жодних найманців і жодних вбивств. Будемо діяти інакше. Ми просто допоможемо іншим вилетіти, — сказала я, думаючи про один підступний план.

— Це ти про що?

— Я ще поки не вигадала. Але щось зробимо. Або вони самі вилетять, або ми допоможемо. Подивимося, але спочатку треба знайти лікарів для ноги твоєї.

— Цілителів?

— Так, їх.

— Не треба. Воно незабаром мине. Я ж маг. У мене все швидко минає.

Ну, і не тільки для ноги, а ще й для мого делікатного становища.