Глава 16

На порядку денному в мене залишилося стільки незрозумілих дивацтв. Якась чорна штука злетіла з моїх пальців і зупинила дракона, на мені якесь прокляття, але я думаю, це вони мою вагітність прийняли за прокляття. І п’яна Крісті. Як їй взагалі спало на думку пити?

— Ну, у нас вдома такого не було, — обурилася дівчина.

— І що? — запитала я. — Подумаєш, що було вдома. А якби тут…

Приємний запах квітів так і вабив мене. І замість того, щоби вичитувати Крісті, я потягнулася до них. Залишила бідолашну на лавці, а сама потягнулася до приємного запаху. Які ж вони солодкі. А на смак такі ж?

Сама не помітила, як відкусила шматочок пелюстки. Він здавався трохи кислим і гірким водночас. Але як же приємно пах! Зірвала кілька листочків. Розуміла, що так погано, але мені так хотілося. Організм як знавіснілий просто вимагав саме цих квітів. Особливо після того потрясіння, що я пережила останнім часом.

О, ні. А якщо вони отруйні? Так навряд чи хтось буде вирощувати отруйні квіти прямо біля королівського замку. І все ж я з’їла ще кілька листочків.

Усе, досить. І як би вони не вабили мене, але я вирішила бити себе по руках. Ще не вистачало з’їсти всі квіти в саду.

Крісті поруч завовтузилася і я змогла відірватися від квітів. Хух, хоч не так багато зірвала, а то довелося б потім пояснюватися. Але відчуття, що за нами стежили — не залишало мене. Я раз у раз озиралася на замок. Ще б пак. Якби хтось нас бачив, то сильно б здивувався. Одна дівчина лежала на лавці, раз у раз здригаючись, а інша жувала квіти.

Далі я вирішила затягнути Крісті в замок, до нас у покої. Але це виявилося ще тією задачкою. Дівчина хиталася навсібіч, а потім завмерла. Її очі були заплющені, сукня іншої учасниці так і волочилася за нею, намотана на ногу, але я її підняла. Навіть шкода стало. Таке гарне плаття — і вже ганчірочка обірвана.

Я підтримувала за талію Крісті, коли ми увійшли в замок. Піт струмками тік з мене, а мені залишалося тільки витирати його нещасною сукнею. І хотілося б її залишити, що я і зробила в холі. Може, на кухню її? Туди ближче, ніж виконати весь той шлях до покоїв.

Та й не можна мені важке тягати.

Я притулила Крісті до стіни, а сама кинулася на кухню.

Відчинила двері.

— Добридень, — усміхнулася я.

— Ну, куди знову? Обід буде готовий за годину, — гаркнув на мене кухар. — А ти чого забарився?

Це він уже гримнув на худорлявого хлопчину, який припинив помішувати у величезному казані.

— Так, я сильно перепрошую. У мене подруга непритомна. Допоможіть її до покоїв провести.

— Ти учасниця відбору? — примружився той вусатий кухар, дивлячись на мене.

— Так.

На стіл різко опустилася сокира для рубки м’яса. Я сіпнулася.

— Що ви тут усі вештаєтеся? Ти теж запропонуєш мені золото за отруєння інших учасниць?

Я нервово проковтнула.

— Ні. У мене там напарниця просто напилася й заснула. Будь ласка, допоможіть.

— Зачини двері з іншого боку, — махнув рукою кухар.

— Будь ласка, вона ось тут лежить, — я подивилася вбік.

Крісті й досі напівлежала-напівсиділа на підлозі. Пияцтво — до добра не доводить. Треба було їй так напиватися?

— Де вона? — роздратування так і надходило від цього дядька.

Він наблизився до мене.

— Ось, — я показала вбік і усміхнулася, а двері різко зачинилися.

Почувся скрегіт. Я смикнула двері, але вони не відчинилися.

Ось же!

Але тут повз нас знову прошмигнула служниця, яка мало не спіткнулася об лежачу Крісті.

— Стояти! — гаркнула я.

— Вибачте, але я поспішаю, — сказала вона.

— Допоможіть мені, будь ласка. Подруга не може йти.

Служниця зиркнула на Крісті, і я разом із нею.

Моя напарниця безтурботно хропіла.

— Я заплачу, — сказала я. — Кілька золотих.

— Гаразд. Давайте допоможу.

— Так, ти бери за ноги, а я попід пахви.

Ми підняли байдужу Крісті. Я-то знала, що їй потім ого-го як погано буде, але й залишати її валятися в саду або в коридорі теж не можна було.

Щойно ми завернули до сходів, як тінь накрила нас, а я наступила на чиюсь ногу.

— Ах ти ж. Що це тут у вас? — пролунав голос Вледайрена.

Служниця, побачивши його, вмить кинула ноги Крісті й втекла.

Ну дякую, допомогли.