Глава 17

Я сама ледве не впустила нещасну дівчину. Хоча як — нещасну? Щаслива Крісті сопіла за крок від принца. І не підозрювала нічого.

А ось рука Вледайрена на моїй талії змусила мене завмерти. Просто після того, як я наступила на його ногу, він мене ось так підхопив. А потім миттю схопив Крісті, притиснувши мене ще ближче до себе. Еге ж, такий бутерброд — ще те видовище збоку.

— Напарниця, — мій голос захрип, а я густо почервоніла. — Непритомна.

Крісті спала. Та її навіть війна не розбудила б.

— Ти чому важке носиш? Поклала б її на підлогу і стражників попросила б її віднести.

— А ви бачите тут стражників? — видихнула я.

Жарко, просто жах.

— Так, я зараз відхилю її вперед, а ти виринай з-під мене, — сказав Вледайрен.

Так він і зробив, а я вислизнула з-під нього. Далі він підхопив Крісті на руки.

У його очах було щось таке — зовсім не те, що я бачила в тому переході, коли він йшов із двома дівчатами.

— І це від те… вас злиняла служниця в жаху. А я навіть кухарів просила.

— Так, зараз Грівс на кухні, він нікому допомагати точно не буде, — усміхнувся принц.

Ну точно Володимир. Навіть дивився так, як під час першої нашої зустрічі.

— Навіть якщо хтось вмирати буде? — жахнулася я.

— Тим паче.

Вледайрен насупився.

— Ану, за мною, — сказав він.

— А може, до покоїв? — запропонувала я, коли Вледайрен розвернувся й попрямував до кухні.

Чоловік промовчав, а мені не залишалося нічого іншого, крім як піти за ним. Не залишати ж із цим бабієм Крісті!

Він штовхнув двері кухні, але ті не відчинилися. Я різко сіпнулася, коли з його пальців зірвалося чорне світіння й розбилося об дерев’яні двері. Ті злегка нахилились, а посеред них розпливлася картинка. І ніби увібралася всередину.

Двері зараз же розчинилися. Ось це система «безручного» відчинення дверей! Я знову подивилася на свої руки. Але ж у мене щось подібне сталося з драконом. Що ж це було?

— Принце Вледайрен? — по той бік з’явився Грівс. — Щось сталося?

— Чому ви не допомогли дівчині? — холодно запитав Вледайрен, а мене знову ніби відкинуло в минуле.

Коли ось точно так само стояв Володимир і вичитував якогось хлопчину, який просто пробіг повз мене й зачепив плечем. У мене потім синець з’явився. Так ось, Володимир теж тоді за мене заступився, зупинив того й відчитав так, що він почервонів до кінчиків вух. І головне, навіть не міг втекти.

— Та хіба мало хто тут ходить, — сказав Грівс. — Он, мені вже пропонували золото за те, щоб отруїти декілька учасниць. Дістали, чесне слово. Мені востаннє таке пропонували тільки коли революція була. Це вас ще не було на білому світі, а мені вже пхали золото в кишені, щоби я отруїв тих, для кого готував їжу. І то я відмовився. А тут якісь дамочки.

— Якщо пані просить про допомогу, отже, треба хоча б поглянути, що сталося. У нас не революція, щоби не допомагати іншим.

— Але дії як під час революції. До речі, а це не на цю просили слуги пару пляшок кращого…

— Досить, — гаркнув Вледайрен. — Я ще раз повторюю. Ми на відборі наречених допомагаємо іншим, а не шкодимо. Зрозуміло?

— Так, — похмуро відповів Грівс.

Хм, тобто все-таки слуги навмисне напоїли Крісті. Еге ж, учасниці вирішили, що я це просто так тепер залишу?

Двері знову зачиняються. Цього разу ногою Вледа.

— Де ваші покої? — запитує він.

— На третьому поверсі, — я насупилася, намагаючись пригадати потрібні двері. — П’яті двері. До речі, це у вас із вікна випало.

Я простягнула йому залишки чужої сукні. Влед хмикнув.

— Підслуховували?

— У жодному разі, — продовжила я.

Просто жесть якась. Може, він просто схожий на Володимира? І це його іносвітній близнюк? Але шрам! Шрам же не може з’явитися на одному й тому ж місці.

— Почула ваш голос, згадала, що ви казали триматися від вас якомога далі. Ось тільки плаття вашої коханки загальмувало наш шлях.

Він злегка примружився.

— Буде прикро, якщо одна з дівчат буде тут голою бігати, — продовжила я. — Ви хоч поверніть їй одяг.

Вледайрен тільки хотів щось сказати, як почулися кроки. Чоловік поставив Крісті на ноги й засунув мені в руки. Я хотіла обуритися, але нас огорнуло світіння.

— Ще побачимося, — підморгнув він.

Нас огорнуло ще більше, а коли воно спало, ми опинилися біля наших покоїв, куди я вже втягла Крісті без проблем.

Ось це день видався. А всього лише обід.

Незабаром прийшли дівчата. Далі вони вже самі вивантажили Крісті в кімнату.

Я наказала щоби їй принесли великий таз і прохолодної води. Коли дівчина прокинеться, то їй буде мало того що соромно, так ще й сушняк буде мучити.

Сама ж я пообідала і вирушила полежати. Думки так і сновигали в голові. Я ніяк не могла забути про те, що я бачила сьогодні в драконів. Це ж із моїх пальців зірвалася магія. Зовсім така ж як у Вледайрена. Та й у Крісті. Але я ж ніколи магом не була! Я навіть спробувала закликати магію, але зусилля виявилися марними.