Глава 19

— Ну що, дівчата, — звернулася Луїза до всіх, поки Гіллеберт оглядав сцену.

— Підіймайтеся по двоє й демонструйте, що ви зробили.

Ось тільки ніхто з місця рухатися особливо не хотів.

— Ну що, хто перший? — продовжила Луїза.

Ніхто не поспішав бути першим. Я тим паче. Закінчувала як могла другий вінок.

І все ж на сцену вийшла перша парочка. Вони поклали квіти в кошику так, що вони обмотували його по обідку ручки. А решту квітів виклали у вигляді куба.

Крісті видихнула і схопила мене за руку, коли друга учасниця махнула рукою. Квіти злетіли з кошика й закружляли в повітрі.

— Чудова демонстрація сили, — Гіллеберт поплескав у долоні.

Я нервово проковтнула. Що за демонстрація сили?

— Що це означає? — я подивилася на почервонілу Крісті, але що вона, тільки плечима й могла стенути.

— Ви проходите далі. Прошу в цей бік.

— На славу Тріаналона! — крикнули дівчата і втекли в зазначеному напрямку зі сцени.

— Наступні. Дівчата, ми всього лише перевіримо вашу магію. У цьому немає нічого страшного. Ви самі повинні розуміти, що відбір потрібен для того, щоби знайти найкращого мага.

Слідом пішли ще дівчата. У них теж вийшло щось неймовірне. Квіти то ширяли в повітрі, то обсипалися пелюстками.

Ось це ми вчора з Крісті пропустили.

— Ти знаєш, як це робити? — прошепотіла я.

Вінок закінчила.

— В теорії — так. Але мені треба б трохи часу на репетицію, — сказала Крісті. — Пробач-пробач. Якби я знала.

Шкода було дивитися на Крісті. І де та пробивна дівчина, якою вона була в перший день мого потрапляння? Вона ж така жвава була!

— Крісті, спокійно. Усе ми зможемо, — я підбадьорила її.

Хоча справи наші відверто жахливі.

Дівчата все прибували й прибували на сцену. Деякі взагалі нічого не могли, і їх миттю виключали. Вони відходили до іншого натовпу, а їхні мітки на плечах гасли за клацанням пальців короля. Наша черга наближалася.

Крісті нервувала, як і я. Треба ж було так проґавити все вчора! Але гаразд. Якщо ми провалимо випробування, то я повернуся додому. Так, шкода Крісті. Вона так хотіла заробити на відборі, але що поробиш? Свій шанс вона втратила вчора в саду. А що, якщо я зможу закликати магію? Як із драконом у підземеллі!

Мене кинуло в жар. Бідна дракониця сиділа під замком. Вагітна. Зачинена. Я на секунду уявила, що й мене так могли зачинити. Ой-ой. Може, навіть добре буде, якщо ми вилетимо?

Я поглянула на Вледайрена. Його погляд ковзав натовпом дівчат, поки не зупинився на мені. Він обвів поглядом моє тіло, а мені стало спекотно. Я відвела очі, але однаково відчувала, що він дивився тільки на мене.

Наша черга наближалася. Крісті тремтіла поруч зі мною. Ще б пак. Тут дівчатка такі фокуси показували, що ми просто пролітаємо повз. І якщо перші показали просто фокус, то останні демонстрації магії, на відміну від інших, були дивовижними. Квіти літали над сценою, збиралися в химерні фігури.

А он та руда Зейла, яка двері магією вибивала, і зовсім зробила квіткового дракона, з пащі якого вилітали квіточки.

Загалом, неймовірна краса. Але Зейла нам не суперниця. З її силою — вона має викликати першочерговий інтерес у короля. Отже, її викреслюємо.

І, звичайно ж, їй король і навіть Вледайрен поплескали найбільше.

— Ходімо, — сказала Крісті й взяла мене за руку. — Я що-небудь зроблю.

Я видихнула, довірившись їй.

Виходити на сцену було ще те випробування. Востаннє я так виходила тільки за дипломом у школі.

Король, Луїза і Вледайрен дивилися на нас.

— Ось наші вироби, — почала я.

Крісті стояла позаду мене і тремтіла.

Король ковзнув поглядом по вінках і подивився на мене.

— Це на голову, — я нервово проковтнула й одягнула один на голову.

Обруч приємно стиснув, а ось я скривилася від квіткового аромату.

— Продемонструйте силу, — сказала Луїза, похмуро дивлячись на нас. — На славу Тріаналона.

Я поглянула на Крісті, але та застигла в жаху. Каблуком наступила на ногу дівчини.

Та злегка оклигала. Я передала їй вінок.

— Зараз покажемо, — вона дивилася на квіти. — На славу Тріаналона.

Навколо неї закружляла темрява.

Король навіть злегка подався вперед, а в його очах спалахнув вогник. Вледайрен же дивився тільки на мене, прямо свердлив поглядом. Як і Луїза. Хм, от вона фаворитка короля, але принц на неї не схожий. Отже, вона не його матір? А де тоді матір Вледа?

Але тут Крісті змахнула рукою. Її темрява вбралася у квіточки.

— Все вдасться, — прошепотіла Крісті.

Її очі спалахнули. Вінок із її руки почав злітати. Він злегка закружляв у повітрі.

Чоло її вкрилося крапельками поту, коли вінок прискорив своє обертання. Причому дуже сильно. Маленький ураган виник під ним.

— Ой, — сказала Крісті.

Я округлила очі. І в цю мить щось затріщало. Моє волосся тріпнулося.

Бабах.

Вінок у повітрі вибухнув. Пелюстки й залишки тирси посипалися на нас зверху блискучими іскрами.

— Ой, — знову сказала Крісті.

Над моєю головою щось затріщало. Уся річ у тому, що сцена була оточена деревами, крони яких створювали щільний заслін. Так ось. З вінка ніби вистрілило в крону кілька зарядів темних куль.

Й ось цей тріск зараз лунав над моєю головою.

Я підвела погляд. Величезна гілка висіла в повітрі на одному «чесному слові». Вона розгойдувалася з боку в бік.

— Ой, — сказала втретє Крісті.

І тут, як у сповільненому фільмуванні, я побачила як на мене почала падати гілка. А я застигла на місці, несила зрушити.

І ще гілки колихнулися на деревах. І теж почали падати. Просто гілковий дощ.

Наді мною спалахнув чорний кокон. Почувся свист і шелест листя. До мого плеча доторкнулося щось гаряче.

Темрява вмить зникла. Вледайрен стояв поруч. У його руці виднівся чорний меч. Він був ніби зітканим із темряви. Поруч із нами валялися розрубані тріски й листя. Нас в цей час не торкнувся жодний листок, жодна трісочка.