Відчай Фортвілю

Глава 12: “Що в столі проповідника?”

В нічній тиші, поки всі сплять, а на вулиці немає заметілі, від якої необхідно ховатись, пан вирішив зробити собі приготувати попоїсти. 

Він тихо зайшов до кухні, пробираючись через наглухо темний передпокій, який ховав зголоднілого в нічній пітьмі. Взяв завчасно нагостретога ножа та став готувати собі їжу. 

Картопля, морква, цибуля та болгарський перець. Нарізав все великими кубиками, закинув до старої, трохи заржавілої каструлі та залив невеликою кількістю води, щоб все гарно протушкувалось. Додав солі й перцю та поклав те все на маленький вогонь.

Тепер до основного інгредієнту! З морозилки він витягнув заморожене м’ясо з кісткою. Воно вже було порубане, щоб не будити нікого вночі. Бо це м’ясо особливе. Його важко дістати, але йому таки вдалося… Справжній делікатес. Він його не їв вже дуже давно. Востаннє за декілька тижнів до переїзду у Фортвіль.

Порізав м’ясо на середні кубики, а кістку відправив тушкуватись разом з овочами. Виклав на пательню й обсмажив гарненько. Ммм. Смакота. 

Почав свою вечерю. Насолоджувався смаком, поки всі тихо й мирно спали в будинку. В своїх теплих, комфортних ліжечках. Міцно спали й не підозрювали, який делікатес йому нарешті вдалося дістати… Лише його делікатес. Більше нічий.

***

Після побаченого в квартирі Педро всі почали панікувати. Хтось складав теорії, про те, що хтось з нас маньяк-вбивця, інші ж зацікавились моїми висловами про хуртовинників та тонких(які чули ще коли Стефані зникла). 

Я тоді, там, в тій квартирі, розповів їм основне, що знаю про тих монстрів, не вдаючись в подробиці. Я побачив у очах сусідів страх, нерозуміння, призріння, ненависть, недовіру, відчай. Алан певно б мене вбив, якби міг. Я бачив це. Відчував його злість, яку він старанно приховував перед іншими. 

А ще… Я згадав відчуття влади та свою вищість над іншими, яку відчував тоді… Тоді коли прирікав на муки інших людей. Збочена насолода, за яку я гарненько поплатився. Звісно, я шкодую та картаю себе за все, адже втратив найцінніше, проте відчути це відчуття знову прекрасно. Певна садистська насолода, яку я люблю.

Паніка, страх, відчай, ненависть, гнів, підозра. Нехай все сильніше й сильніше відчувають ці почуття. Нехай ці тварюки живляться. Не треба, щоб вони зараз когось жерли, бо я ще не все дізнався. А я обов’язково дізнаюсь. Ти більше я вже придумав як.

Ви запитаєте мене: «Лукасе, як ти дізнаєшся правду про Фортвіль та про Алана Соткінса?». А я вам відповім! Зачекаю слушного моменту та прослизну до його дому. Він точно має мати якісь записи, або щось таке.

А буде це зовсім скоро. Скоро щось знову станеться. Я обіцяю вам. Нутром відчуваю. Воно тремтить в радісному очікуванні. Це як квест для мене, як весела гра. А чому б і ні? Я й так помру, то що мені з того?!

Я мало не душився від щастя в своїй кімнаті. На обличчі була гидка викривлена посмішка. Хтось би побачив, то б точно звинуватив саме мене в тому, що я вигаданий маньяк. Страхітливе видовище, погодьтесь. Хоча ви не можете оцінити моторошність ситуації повністю, бо ж ви звичайний читач, чи не так?

Ну так от. До мене постукали в двері. Я здивувався, бо ж нікого не чекав. А нутро підказувало, що треба відкрити. Щось сталось. 

– Хто це? – запитав я не відкриваючи дверей.

– Відкривай, Лукасе, драний ти садист! - прогримів старечий голос. То був Лукард.

– Чого тобі, старий? – відчинив двері та трохи розлючено глянув на безумця. 

– Ти ж певно хочеш дізнатись більше про цю місцину? Так от! Твій шанс, там всі зібрались в квартирі Стендфордів. – Лукард хитро посміхнувся та, глянувши на мене з-під лоба, продовжив: – Алан та Люсія теж там. Обоє. 

– Я… Ха! Я зрозумів. Дякую, стариганю. – Відповів тому я, але потім зрозумів, що всі могли зібратись у Стендфордів далеко не тому, що вони дуже гостинні та приємні сусіди. – А чому… Всі там зібралися?

– Ну як чому? Валері повішалась на люстрі вітальні, а Морті… Ха-ха-ха! Ця свинота сидить в кріслі з обмоченими штанями та перерізаним горлом. Не витримала певно, бідолашна жіночка, горя й такого чоловіка! Я взагалі дивуюсь, як вона могла в ліжко лягти з таким дурнем! Я ж краще, скажи? – почав реготати той. Ненормальний.

– Але ти огидний дід все таки… – скривився я.

– Напийся з гівна юшки, ти, бовдур недороблений, й на себе подивись. Садист триклятий. – Фиркнув Лукард. 

– Ну, все одно, дякую, що сказав. Удачі тобі! – сказав я, та закривши за собою вхідні двері, пішов.

– Я їх трохи постараюсь потримати довше, так що різко все роби. Щоб мені не доводилось тебе потім по шматках збирати, якщо твою тушу відправлять на корм тонким. – Рявнув безумець.

– От-то ти турботливий! Дякую.

-Та, я такий, а що? – трохи кокетливо сказав Лукард.

– Не роби так, це гидотно. – Знову скривився я.

Я швидко та впевнено попрямував до квартири Алана. А Лукард пішов до квартири вішениці.

Ось я вже й біля квартири найцікавішої для мене зараз людини. Алан Соткінс. Не гаяв часу на роздуми та швиденько попрямував до спальні. Чому туди? Спальня – кімнатна дуже особиста і якщо ти хочеш приховати щось від чужих очей, то заховаєш це там, куди не наважиться піти  будь-хто з гостей. А так як я не гість, то мені не треба соромитись заходити в їхню спальню.

В кімнаті з великим ліжком, крім приліжкових тумб, комоду та шафою, стояв також письмовий стіл. І дуже вдалим було те, що на ньому стояла запалена свічка, під якою стояв папір. Я вже знав, як діятиму. Хутко повідкривши шухлядки стола я знайшов багато цікавих записів… Які тепер просвітили мене. Тепер я знаю багато всього цікавого. 

– Оу, то ти їм з жертвами допомагаєш, святий отче?

Вирішив не гаяти часу й забрав все, що вважав за потрібне, а після того “ненароком” свічка перехилилась та впала на стіл, від чого зайнявся спершу папір, а потім книги, а потім й стіл. А я тим часом спокійно вийшов з квартири Соткінсів непоміченим. Папери я відніс додому, а потім пішов до всіх в квартиру вже покійних Стендфордів. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше