2

Залишившись у квартирі один Вольдемар не гаючись взявся за особисті справи, на які йому тепер катастрофічно не вистачало часу. Як арт-директор і співвласник наймоднішого та найпопулярнішого у їхньому місті нічного клубу, він мав чимало обов’язків, і ще більше відповідальності пов’язаних з цим непростим бізнесом. Останніми місяцями до цього всього додалися ще й проблеми з можливим банкротством його дітища, підла зрада одного з найближчих помічників, підступні махінації партнера та компаньйона, і найгірше зникнення коханої Ліліани.

На щастя доля послала вампірові своєрідний рятувальний круг у вигляді Ірени. Важкохвора відьма, взамін на своє зцілення, відкрила йому очі на те що відбувається навколо. Реакція розлюченого упиря була блискавичною. Першим ділом він серйозно поговорив з невірним Теодозієм. Продажній леприкон не довго міг витримати допит розгніваного хазяїна. Швидко зізнавшись у всьому від підтвердив слова рудоволосої аудиторки. Після цієї розмови бухгалтер і казначей нічного клубу зник з міста безслідно і назавжди.

З мсьє Аленом така рішуча розправа не вдалась би. Надто високе становище і солідних друзів мав у їхньому середовищі темний ельф, щоб його можна було просто так, без серйозних наслідків, знищити. Однак Вольдемар дав зрозуміти лицемірному партнерові, що прекрасно обізнаний про його віроломство і на випадок чого більше панькатися не збирається. Облудний компаньйон натяк зрозумів, погрозу вампіра сприйняв всерйоз і поки що вгамував свою пакісну натуру.

З пошуком коханої Ліліан було найскладніше. Сам Вольдемар, з цілком зрозумілих причин, не міг зайнятися цією найважливішою для нього справою. Серед чималої кількості перешкод для цього, найголовнішою напевне було те, що упир не мав й крихти хисту до слідопитства. Сучасний світ настільки динамічно і разюче мінявся, що колишні, давно вже призабуті, навики і вміння вампіра навряд чи могли тепер хоч чимось стати йому в нагоді. Та світ не без добрих створінь. Знайшлися знаючі істоти, які й напоумили Вольдемара хто саме здатен йому допомогти, і порадили до кого варто було б звернутися з цим питанням. Якраз зустріч з такими вмілими нишпорками й була призначена упирем цього вечора, в його ж таки нічному клубі.

За всіма признаками, прийдешня ніч обіцяла бути грозовою, тож завбачливо одягнувши довгого плаща і крислатого капелюха, упир вирушив зі своєї квартири. Байдуже що в такому вбранні він мав дещо екстравагантний як для цієї епохи вигляд. Добре знав, що у їхньому велетенському мегаполісі водилися ще й не такі диваки, і на чудернацького старого, який неспішно чвалає вечірньою вулицею, вже точно мало хто зверне увагу.

До будівлі, в якій знаходився нічний клуб було рукою подати і вампір, традиційно, подолав цю відстань пішки. По дорозі ретельно зважував ті слова які буде говорити майбутнім шукачам його незрівнянної Ліліани. Тут все залежало від того хто саме виявиться тими легендарними нишпорками, і що їм можна буде довірити, а що краще й приховати.

У нічному клубі, зважаючи на середину тижня, було напівпусто. Вольдемар підійшов до шинквасу і бармен Тоні, прекрасно знаючи уподобання свого начальника, миттєво приготував йому його улюблений коктейль. Спрагло зробивши кілька ковтків, упир не міг не відзначити неповторного аромату рубінового напитку в бокалі. Що й казати, вміле поєднання крові, різних за походженням людей, створювало неперевершений смаковий букет. А Тоні вмів це робити просто шедеврально.

Вампір ще насолоджувався залишками свого чудесного напою, як бармен притишеним голосом сповістив його:

– Шеф, до вас прийшли. Як ви й веліли, я провів їх в окрему кабінку.

Залишивши спорожнілий бокал на барні стойці Вольдемар, з поважним видом, попрямував до прибульців, які на нього очікували. З тих попередніх відомостей, що він отримав раніше, знав – слідопитів буде двоє. Та спантеличений упир навіть й припустити не міг, що збереться така от незвична команда. За столиком сиділи і ласували смаженим молочним поросям вовкулак і песиголовець.

Демони їх розірви, – про себе вилаявся очманілий вампір, та все ж чемно привітався, старомодно припіднявши при цьому свого капелюха:

– Доброго вечора, панове!

У відповідь, гігант-песиголовець щось невиразно буркнув, жадібно хрустячи поросячими кістками, а от на диво щуплий перевертень виявився набагато вихованішим. Схопившись з крісла він подав упиреві руку і соковитим тенором ввічливо відповів:

– І вам доброго вечора, пане Вольдемаре!

Вочевидь помітивши вогники здивування у арт-директора нічного клубу швидко додав:

– Давайте не будемо ходити околяса, а відразу розставимо всі крапки над «і». Ми знаємо хто ви такий, і краєм вуха чули для чого нас сюди запросили. То може не будемо витрачати час на пусті балачки, а негайно перейдемо до справи? До речі мене звати Гельмут, а це – Христофор.

– Як скажете, – погодився вампір вражено відзначивши, що у цій компанії верховодить вовкулака. – Тільки проблема моя вельми делікатна і до неї дотичне плем’я вурдалаків.

– Той що? – хижо вишкірився перевертень. – Я не належу ні до одного з їхніх кланів. Вовкулаком став тому, що матінка, як була вагітна мною, зустріла вовка і перелякалася ледь не до смерті. Ніякі родинних зав’язків з ними не підтримую. Зрештою, я професіонал, і це ні за яких обставин не стало б на заваді моєму завданню.

– А я взагалі їх терпіти не можу, – врешті-решт подав свій деренчливий голос песиголовець, і кинувши головою в сторону свого супутника додав. – Навіть він мені не друг, а лиш колега та компаньйон.