Розділ 4

Коли вони з Вірою прийшли до старої оселі, тітонька допомогла Дані розпакувати валізу, сама приготувала чай, а потім і вечерю. Теревенили вони майже до пізнього вечора. Звичайно ж найбільше Віру цікавили справи в сімействі старшої сестри. Тому розповідати доводилося Богдані. Не бачилися вони більше ніж пів року, тому Дані було про що розказати.

Чоловік Наді, Вадим, колись працював на місцевому комбінаті та заочно навчався на технолога. На роботі вони з Надею й познайомилися. За декілька років вже молодятами вони переїхали до іншого міста, де Вадимові запропонували трохи вищу посаду. Свої діти у пари з'явилися лише за десятиліття після весілля — близнюки Славко та Сашко. Тепер хлопцям виповнилося по шістнадцять, і Надя скаржилася, що фарбує волосся лише тому, що змушувала синів добре вчитися.

Буквально минулого тижня Дана повернулася від дідуся з бабусею, і тепер могла повідомити їхнім донькам останні новини про стареньких. Зв'язок з ними був нестабільним, бо вони забували носити з собою телефон, і згадували про нього тільки тоді, коли потрібно було зателефонувати самим.

Про власні поневіряння по державних та приватних медичних установах Богдана згадала лише побіжно. Добре, хоч інтернатуру вдалося закінчити. Якби не Борис, вона б вже міркувала про іншу роботу. Та розслаблятися ще зарано. Тут Дані доведеться не тільки набратися необхідного для кожного лікаря досвіду, але й вести боротьбу з громадською думкою. На цей момент її уособленням для Дани був Гнат Максимович Горай.

Дівчина дуже сподівалася, що їй хоча б найближчим часом вдасться не зустрічатися з Миколою, його дружиною та батьком — директором місцевої гімназії. Три роки тому Богдана бачила помітного чоловіка лише мигцем, але зазначила, що сини дуже на нього схожі.

Про себе збентежена Віра сказала лише те, що вони з Борисом у стосунках вже давненько. Ховалися від всевидячого суспільного ока так довго, як змогли. Та хіба в провінції сховаєшся? Тітонька після закінчення технікуму працювала на комбінаті звичайним бухгалтером, оскільки вищу освіту так і не здобула. Грабовський же жодного разу не був одружений. Якось він зліг з гарячкою, і Віра за дорученням профспілки вирушила до начальника додому допомогти, чим зуміє.

— Відтоді й ходжу, — зніяковіло помітила тітка. — Ми навіть з’їжджатися не планували. Я одразу його попередила, щоб на нащадків не очікував. А тут — бачиш, як вийшло. Дав нам боженька дитинку. В той день, як дізналися, Борис мене до РАЦСу і відвів. Розписали нас по знайомству того ж дня. Ось такі справи. Ти мене не засуджуєш?

Богданка здивувалася. Обійняла Віру міцно-міцно.

— Навпаки. Я дуже за тебе тішуся. Це дуже помітно, що Борис Петрович тебе кохає.

— Дійсно? — з дещицею недовіри перепитала тітонька.

— Звісно. Одразу видно, що Борис твій — людина надійна.

— Про мене пліткуєте? — пролунало від дверей. — Бачу, що все вже обговорили, якщо до мене черга дійшла. — Грабовський підійшов до Віри, обхопив її руками та поцілував в маківку. — Ніч на дворі. Ходімо вже. Я сумую. Та й дитині завтра на восьму до праці.

— Ой так! — спохватилася тітонька Віра й підхопилася зі стільця. — Богданко, тобі зателефонувати, щоб ти не заспала?

— Я будильник наведу, — Дана теж піднялася.

— А я заїду дорогою на роботу — щоб напевно. Заодно й підвезу. О пів на восьму підійде? — поцікавився Борис Петрович.

— Підійде, — кивнула Дана. — Спасибі.

* * *

Заснула Богдана одразу, як тільки торкнулася головою подушки. Їй навіть не наснилося нічого. Принаймні, вранці вона нічого не пам'ятала. Розплющила очі ще до того, як задзеленчав будильник. Залежуватися в м'якій постелі не стала. А ще подумала, що, мабуть, варто придбати ортопедичний матрац та меншу подушку. Дана не звикла потопати в перині.

Будинок був старий, але водопровід і каналізація, на щастя, були. До зими дівчина сподівалася навчитися топити печі, що тулилися в кутах кімнат — якщо пощастить, і вона тут затримається до холодів.

Богданка увімкнула бойлер, і поки грілася вода, поставила чайник. Розклала на дивані білосніжний халат і скромний приталений сарафан з віскози в зелену смужку. Додала до ряду зручну трикотажну сукню, щоб переодягнутися в лікарні, та фонендоскоп. На підлогу виклала з валізи медичне взуття. Оглянула все з раптовою ностальгією. Занадто давно вона все це не одягала.

На щастя, засвистів чайник і відвернув увагу Дани від несвоєчасних спогадів. Вона заварила чай та побігла в душ.

До приїзду Грабовського Богдана вже при повному параді ходила перед хвірткою і вдихала вишуканий аромат жасмину. Таку рослину язик не повертався назвати чубушником. Краще вже латиною — Philadelphus, або як його звуть у Індії — самбак, чи мелатія — національна квітка Індонезії, а ще сампагіта у Філіппінах і чамбелі у Пакистані.

Дана зірвала білу пелюстку і потерла між пальцями. Провела ними за вухами. Подумала, що всі ці слова — гарні, але називати вже немолодий кущ жасмином — найзвичніше. Його садила ще її справжня мама — Люба, якщо, звичайно ж, вірити розповідям мами Наді, в будинку якої Богдана росла. Непосвячені досі не знали, що Надя їй тітка. Середня сестра померла при пологах, так і не зізнавшись нікому, хто батько її дочки. Але сталася важлива подія не в рідному місті. На останніх місяцях вагітності Любов перебралася до Віри та Вадима — якомога далі від місцевих пліткарів.