Відчувати

Глава 4

Хоч цей Зак мене страшенно дратував, та наступні декілька днів ми не сварилися. Більше того, хлопець навіть слова мені поганого не сказав. Це мене дуже дивувало. Тому, на деякий термін я вирішила відкласти свій план щодо завершення угоди, аби поспостерігати, що ж він за людина така. Знаєте, що вражало найбільше? Я поччинала іноді думати, що все вже не так і погано. От самі посудіть: Заку не було ніякого діла до моїх вечірок, зустрічі з Томом його теж зовсім не хвилювали і, що саме головне, я почувалася практично вільною. В той час, як з батьком у мене цього зовсім не виходило. Так, я тікала і, мушу визнати, досить часто. Проте це зовсім не те. Відчувати, що можеш робити все, що тільки заманеться не давало мені спокою. І зараз я вже почала непокоїтись через це. Адже, не відомо точно, до яких наслідків це може призвести. Хай там як, а я дуже боялася звикати до такого життя, адже знала, що зовсім скоро все скінчиться. І хоч тоді я вже не буду такою вільною у своїх діях, проте хоч не виходитиму заміж за людину, до якої мені абсолютно байдуже.

- Сьогодні важлива день. Хочу познайомити тебе із своїми друзями. До речі, вести себе ми будемо, як закохана парочка, щоб після одруження не виникало ніяких питань. Тож зайди до вітальні, я приготував дещо для тебе. - обізвався до мене Зак.

"Ага, одруження, розбіглася вже. Ти ще не знаєш, що на тебе чекає!"

- І куди ми підемо?

- На вечірку до мого друга, Деніела.

- Ок, любий. Вже біжу збиратися! - саркастично буркнула я.

Одягнувши підготовлені хлопцем заздалегіть червону сукню та чорні підбори я пішла робити макіяж.

"Хм, а смак у нього є. Сукня дійсно напрочуд гарна!" - подумала я.

Ось вже годину я чепурюся біля дзеркала. Навіть волосся накрутила надзвичайно гарно (зазвичай мене вистачає лише на п'ять хвилин цієї мороки). Намалювавши чорні довгі стрілки і підкрутивши віїї, я пішла до кімнати Зака.

- Можна?

- Так, заходь.

Коли я прочинила двері, хлопець стояв в одних лише джинсах і обирав футболку. Мушу визнати, у нього було нереально гарне тіло. Може, якби ми познайомилися за інших обставин, у нас щось би і вийшло..

"Так, стоп, зовсім не туди тебе понесло, Сара!" - відразу ж пронеслося у моїх думках.

- Обери білу, вона тобі дуже пасуватиме! - мовила я після неловкої хвилини мовчання.

І, на моє здивування, хлопець мене послухав. Я не помилилася: футболка дійсно дуже йому пасувала і підкреслювала його накачані міцні руки.

"Ох, щось я знову не про те думаю. Зберися, не можна так легко піддаватися його чарам!"

Ми з Заком мовчки сіли до машини і вирушили до місця призначення. За всю дорогу він не зронив з вуст жодного слова. Якщо чесно, мені теж не дуже кортіло говорити. Проте, я чомусь нервувала перед знайомством з друзями свого, так би мовити, хлопця.

Ми під'їхали до двоповерхового будинку, з якого вже лунала гучна музика. Деніел, той самий друг, до якого ми завітали, вийшов нас зустріти. Хлопець був серднього зросту, з білявим волоссям за пронизливими очима голубого кольору.

- Привіт! Радий бачити! - привітався він до Зака, - О, а що це за красуня з тобою?

- Сара, - я простягнула йому руку, - дуже приємно!

- А мені то як приємно! - хлопець поцілував мені руку та легенько обійняв, - Я Деніел.

- Єй, лапи не розпускай! Вона моя! - трішки погрозливу кинув Зак.

Звісно це були лише для того, щоб відвести підозри від нашої пари. Проте, мені така поведінка мого "хлопця" досить таки подобалась. Люблю, коли мене ревнують навіть якщо це лише гра на публіку.

Зак узяв мене за руку і ми пішли всередину. Весь вечір ми провели у компанії Деніела, Аманди, Стели та Майкла - друзями Зака. Звісно, було багато незручних запитань щодо наших стосунків, проте Зак тримався досить впевнено і розповідав усе замість мене. Я ж, в свою чергу, все підтверджувала.

- То скільки ви знайомі? - звернулася до мене Стела.

- Півроку. - упевнено відповіла я.

- А як давно зрозуміли, що у вас є почуття один до одного? - підключилася Аманда. Її цікавість була така награна, що мене ледь не знудило від питання. Здавалося, усі його друзі зовсім не були щирими.

- Десь два місяці тому. - нехотя відповіла я.

- Потанцюємо, кохана? - запитав Зак, коли увімкнули повільний танець, тим самим вириваючи мене від цих усих питань.

- Ну ходімо.

І ми пішли у самісінький центр танцмайданчика.

- То як тобі вони?

- Чесно? Мені здається, що потрапила у якийсь зал фальшивих лиць. Зовсім не природньо вони себе поводять, як на мене. Тільки Деніел був справді зацікавлений мною і нашим приходом.

- Так, тут я з тобою повністю згоден. Розумієш, Деніел намагається брати усе від життя. Тому, він щирий і відкритий. А всі інші тут просто сноби, що витрачають своє життя на зовсім не потрібні речі.

- Хах, хочеш сказати, ти не такий? Чому ж тоді дав згоду на це дурнувате весілля? Ти ж ціниш свободу, я бачу.

Мої питання так і залишилися без відповідей.

Вже після закінчення повільної мелодії сталося те, до чого я аж ніяк не була готова..




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше