Віддай мені своє серце або міжсвітовий хаос

Лілі

Світ 58.09.67

Лілі майже вдалося. Антилопа втекла в останню мить. Переслідувати було ліньки. Придивившись,пантера помітила візерунки. Якби ж вона помітила їх раніше! Тоді б навіть не гаяла час, а вибрала іншу. А тепер пізно. Всі антилопи розбіглися і треба швидше повертатись на свою територію, поки на галас не прийшов господар. Звісно, візерунки б допомогли вирішити сутичку, якби та відбулася, та потім вона вже не зможе сюди повернутися.

- Порушник! – загорлало зусібіч.

І, перш ніж вона встигла втекти її оточили 15 коричневих плямистих хижаків. Гієни! Але ж ця територія належить старому леву-одинаку. Певно, клан був великим, якщо зміг прогнати його. Адже він досить сильний і впертий.

Наперед вийшла королева. Приглядівшись, вона помітила візерунки. От як вони прогнали лева!

 - З візерунками, отже усе можна! – плямиста оскалила свої жовті ікла.

 - Це ти про себе? – втекти вже не вдасться, отже Лілі  вирішила тягти час, – Це не ваша територія.

 - І не твоя. Але ти тут. І розлякуєш нашу здобич! – навколо схвалено загарчали.

 - Ви б усе одна не впіймали їх. Вожак – візерунчаста.

 - Це ти не впіймала, а ми б впіймали. Придивись, – придивившись,  Лілі неабияк схвилювалась. Всі гієни в колі мали візерунки. І не такі як у неї, листя й квіти, що допомагали маскуватись у сірих тропічних лісах, а ікла й кігті, бойові візерунки, що посилювали і подеколи дарували отруту. Задоволено гмикнувши, королева продовжила: – Тож, що скажеш?

- Клан в тебе великий, цих територій вам не вистачить. Я віддам вам половину своїх. І хочу бути певна, що ви їх дотримуватись, – Лілі здалося, що угода була б чесна. Усе одно дичини нема. До того ж, пантера не могла показати страх, адже тоді вона точно програла.

 - Дивлячись на твої ребра, нам не потрібні такі території. Забирайся з нашої, але до світанку ти повинна відшкодувати збитки. Чекатимемо тебе тут, – гієни розступились, пропускаючи її.

Лілі вже хотіла йти, коли раптом небо потемніло. Вслід за цим затрусилася земля і почала розбігатись дичина. Лілі, королеву, і ще  кількох гієн затягло у сяючий вир. Він був дивним. Адже не дивлячись на те, що з того боку він був білим, усередині він був таким ж чорним, як і її хутро. Щось гарчали гієни. Падали дерева і Отруйна ріка пробивала собі шлях.

 - Пророцтво збулось, - прошепотіла пантера і провалилась у темряву.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше