Вільгельм

Світ 7.98.02

-        Вільгельм IIL, принц Елегійський прибув! – гордовито пролунало залою.

Принц знуджено оглянув цьогорічне зібрання. Знову ті самі чванливі принцеси, що дорікають йому за те, що він ні краплі не схожий на свого брата, короля Вільгельма IIIL, нібито це від нього залежить. Принц із задоволенням лишився б вдома, у бібліотеці. Але, ні. Грандіозний Бал Розквітлої Жоржини, столітня традиція. Принцеси, королеви в гаптованих золотом і сріблом пишних одежах, до яких навіть підступитися на метр не можна, не те що танцювати. Шановані гості, які приходять аби обговорити всі цьогорічні події. Принци, які шукають наречених…

Його роздуми нахабно перервала принцеса з Салійських  гір. Та зачепила його своїм безмежним подолом, і, ніби цього було мало, він заплутався в її волоссі. Лише салійські принцеси ходять простоволосі.

-        Ой, вибач… Ти Вільгельм IIIL?

-        Ні, – схоже вона вперше на балу, адже зазвичай усі усіх знають.

-        А ти його колись бачив? Лілея казала, що він найгарніший король століття, а ще…

-        Так, то мій брат. І можеш не виглядати, – додав він, коли помітив, що та роззирається на всі боки, – він лишився в Елегійських озерах.

-        Це прикро. Більшість принцес чекають лише його.

-        Ніби це новина.

Вільгельм розвернувся і пішов. До кінця балу ще далеко, але який сенс йому тут бути?

 Коли він вже дійшов до виходу, то усвідомив, що щось не так.  Небо потемніло, подув вітер, опало листя, але не це привернуло його увагу. Жодна з жоржин не розквітла на Балу Розквітлої  Жоржини. Такого ніколи не було. Навіть у найхолодніші роки жоржина розквітала вчасно. Вона ж символ стабільності сімнадцяти королівств.

Схоже, окрім нього ніхто не помітив цього. Бал продовжувався, музика грала, гості танцювали. Усі, окрім нього та чоловіка, який точно не був гостем Жоржинії. Це було видно з його одягу та манери. Він не танцював, не вів розмов, навіть не дивився в бік гостей, а просто стояв у закутті. У його руках Вільгельм помітив світло. Той щось шепотів на нього і світло згасало. Коли останній промінь потонув у середині, так і не встигши вилетіти, він зник в осяяній тріщині. Вільгельм стрибнув за ним.