Віддай мені своє серце або міжсвітовий хаос

Каґоме 2

 

 - Класний вірш. Це твій? – промовив хтось за спиною.

Обернувшись, Каґоме помітила хлопця. Занадто життєрадісного хлопця.

 - Не втратив віри 

   Ще ти, бо очі сліпі,

   Чи заплющуєш? - гарне хоку вийшло, шкода, що він не зрозуміє.

 - Ти про що? - він серйозно такий нетямущий? Хоча іншого вона й не очікувала. 

 - Хіба не бачиш,

   Що все тут уже мертве?

   Як спалений ліс?

 - Місто як місто. Ти взагалі про що? – схоже співрозмовник абсолютно не розумів її. Каґоме розвернулась і пішла

 - Стій! Ти ж навіть не сказала хто ти?

 - Каґоме, – мовила не розвертаючись вона.

 - А я Захар, – хлопець наздогнав її.

 - Чому ти не даєш мені спокою?

 - Бо в місті всяка дурня коїться. По місту ходять пантери й гієни, ще десь є дівчина з вбивчим поглядом, а ще бачили мавпу. Кажуть та вилізла з холодильника.

 - Це схоже на якусь божевільню, – отже, сюди потрапили істоти з інших світів.

 - Ага, а ти янгол?

 - Що?!

 - Ну, в тебе крила, – Каґоме зупинилась. Вона геть забула про них. Але як сховати крила розмахом в 4 метри? Якщо накинути мантію, то вона привертатиме ще більше уваги. Але, якщо…

 - Ти тут? – Захар вивів її з роздумів. – І ти прийшла, аби зупинити це божевілля?

 - Ні. Я не янгол. І вже точно не рятуватиму цей приречений світ.

 - А чого це він приречений?

 - Руйнівник вже тут. Він всемогутній і одержимий.

 - Звідки ти це знаєш?

 - Я бачила його ауру, – з нотками роздратування сказала Каґоме.

 - Як ти могла побачити його ауру? – він не переставав сипати питаннями.

 - Я й твою ауру бачу, і всіх інших людей. В моєму світі так всі шамани можуть.

 - А ти шаман? І ти з іншого світу?

 - Ні! Відчепися вже нарешті!

 - Доки не поясниш, не відчеплюсь. Мені не байдуже до світу, в якому я живу.

Каґоме розсміялася:

 - Якщо тобі не байдуже, то байдуже всім іншим. Якщо ні, то чому ж чи не кожне дерево жаліється на пил і бруд, на поліетиленові пакети, що застрягли в їх гіллі, чому ж птахи співають жалобу по загубленим лісам, чому ж трава просить про порятунок, чому ж земля вже мовчить? Навіть повітря тут відлунює смертю. Хіба ти не бачиш цього?

 - Ти точно не янгол?

 - Ні. Я лише вмію чути.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше