Глава 5

Ігор(водій) знайшов одного старенького лікаря, який погодився їм допомогти. Олександр обережно взяв Ксенію на руки і поніс в сторону його будинку.
— Так, клади її ось сюди.. — лікар показав на ліжко і чоловік виконав її прохання. — Подивимося, що у нас тут.. — він поверхнево оглянув рану. — Справи кепські, потрібно виймати кулю тут, без наркозу. Інакше вона помре, не доїхавши до лікарні.. 
— Добре, оперуйте, тільки зробіть все, щоб вона вижила. — Швидко протараторив Олександр і торкнувся долоні дівчини. 
— ні…не треба… я не можу терпіти… — тихо вимовила Ксенія, оглядаючись по сторонам. 
— Зможеш..я буду тут, якщо буде сильно боляче, то міцно стискай мою руку.. Ти потрібна мені жива. Лікарю, можете починати.. — Олександр взяв дівчину за руку. Лікар зняв з неї футболку і почав операцію.. Наступна година була для Ксенії страшною мукою..Її крики було чути по всьому селу. Олександр ні на мить не відходив від неї.

— ну от і все.. — Лікар з полегшенням зітхнув і накрив дівчину одіялом.  — Ходімо зі мною, їй потрібно відпочити. — звернувся до Олександра і чоловіки покинули кімнату. 

— Які ваші прогнози? Вона буде жити? — стурбовано запитав Саша. Чомусь його хвилювала  доля цієї дівчини.

— точно сказати не можу, все залежить від її організму. Велика удача, що вона перенесла таку тяжку операцію.  — лікар розвів плечима.
— Дякую вам. — Олександр потиснув йому руку. — Я ще хотів запитати, може тут є вільний будинок? Не хочу Ксенію зараз перевозити.
— Можете залишатися в мене. Я один живу, тому можете пожити в тій кімнаті.  — Запропонував лікар. 
— Було б дуже не погано. Ще раз дякую вам. Скільки з нас? — Олександр дістав з кишені гаманець, набитий грошима. 
— Боже збав, забери від мене це!  Я не візьму ні копійки. 
— Але я не можу так. Можливо тоді вам по господарству допомогти? — Чоловік почесав затилок. 
— Було б не погано. Ходімо, дров нарубаєш. — Олександр кивнув і вони вийшли з будинку.

Вечір. Ксенія стомлено відкриває очі і оглядається по сторонам. Вона майже нічого не пам'ятає, окрім нестерпного болю, який їй довелося пережити. Дівчина ледве встала. Поранине  плече давало про себе знати.  Вона вийшла з кімнати і побачила Олександра, який ставляв на стіл вечерю. 
— Саш.. — тихо покликала вона і чоловік відразу повернувся на її голос. 
— Ти вже проснулася? — Олександр відразу підійшов до неї. — Давай повернемося назад в ліжко.

Тобі не можна вставати.. — Олександр обережно підняв кволу дівчину на руки і відніс в кровать. — Як ти себе почуваєш? Плече дуже болить? — сів поряд і взяв Ксенію за руку.
— Так..це все через тебе! Якби ти мене відпустив і я не поїхала з тобою, то цього б не сталося.. — у неї на очах з'явилися сльози, які струмочком покотилися по щоках. 
— Тихіше, не плач..я не думав, що все ось так закінчиться. Вони б так просто не залишили тебе в спокої і вбили б дома, де ніхто не зміг би тобі допомогти. — Олександр не зводив своїх очей з неї і очікував почути хоть щось. Але так і не дочекавшись відповіді покинув кімнату, щоб взяти їжу. Повернувся із тарілкою супу. 
— Тобі треба трішки поїсти. Зараз я тебе погодую. — Олександр сів на край ліжка. 
— Я сама в змозі поїсти, не маленька вже..

— Не маленька, але тобі не можна робити різких рухів. Тому, будь ласка не опирайся і відкривай рот. — Ксенія хотіла щось заперечити, але чоловік запихнув їй в рот ложку супу. 
— ой молодець,давай ще ложечку.. — Ксенія з'їла пів миски і далі почала пручатися. 
— Все, я більше не хочу. Наїлася вже.

— Ну добре, як знаєш. Ми деякий час побудемо тут поки ти не одужаєш. — Раптом на телефон Олександра прийшло повідомлення:"Це було перше попередження. Закінчуй шукати мене, інакше все закінчиться набагато гірше, особливо для тебе".
— Хто пише? 
— Та так, не бери в голову. Хочеш спати? Вставати тобі все рівно не можна. 
— Не хочу, я вже цілий день спала. Може хоч тепер мені розповіси, що зробив бос,що ти хочеш його знайти?
— Ну добре, ти все одно рано чи пізно дізналася б про це. — Олександр зітхнув і сів біля дівчини. — П'ятнадцять років тому моя сестра потрапила в секту, де дівчат використовували як рабинь. Ми про це нічого не знали,а як дізналися, було вже пізно. Сестру знайшли мертвою під нашим будинком. Нам здавалося, що ми знайшли винних. Це була сім'я Бурсинів. — Коли Ксенія почула своє прізвище, в середині щось стиснулось. Невже зараз вона почує причину смерті її батьків?  — Вони з моїм татом не ладили, скажу більше, були запеклими ворогами. Але окрім цього, вони були ще й партнерами по бізнесу, тому всі їхні активи перейшли до наших рук. 
— Як так? Як на мене, це підло..А що сталося з тією сім'єю? 
— Батько влаштував аварію. Чоловік з жінкою померли, а їхню маленьку дочку вдалося врятувати. Відразу після того, як ця справа набула розголосу ми зрозуміли, що вчинили велику помилку. — Олександр тяжко зітхнув. — Ми дуже винні перед їхньою дочкою і перед ними самими. Перші роки ми намагалися її знайти, але все марно. Можливо їй змінили ім'я і прізвище, тому пошуки припинилися. А зараз нам вдалося вийти на слід цього покидька і ти з'явилася в самий підходящий момент. Тільки я не розумію, чому він наважився відправити тебе до нас? 
— Напевно від вбив би двох зайців відразу. Спочатку я б втерлася до вас в довіру, відібрала гроші, а вже потім він би позбувся вас раз і назавжди. Він розумів, що ви ні перед чим не зупинитеся. — Ксенія зітхнула, зрозуміла, чому бос її ще досі не вбив. Вона хитра і спокуслива, тому Олександр не мав розкусити її. 
— Бос говорив, що це буде моє останнє завдання і він мене відпустить..Але він би просто вбив мене, як непотрібного свідка.

— нажаль це так. Я обіцяю, що ми знайдемо його і він буде покараний. — Обережно обійняв дівчину за здорове плече. 
— Дякую тобі..Якби не ти то й б уже померла. — вона посміхнулася і заглянула йому в очі. — Давай вийдемо на вулицю? Я не буду робити різких рухів,обіцяю.
— Ну як цим оченятам можна відмовити? — Олександр посміхнувся і допоміг дівчині встати. Вони вийшли на вулицю і сіли на лавочку біля двору. Чоловік накинув на дівчину свій піджак. — Тримай, а то замерзнеш. — Ксенія подякувала і вдихнула чисте повітря. Тут було дуже затишно, не так як в місті. Пташки співають, тихі вулиця, подекуди чути сміх дітлашні, яка грається не подалік. Але дівчину не покидали думки про смерть її батьків. Як вони посміли їх вбити? Вони були ні в чому не винні! 
— Ходімо вже назад, тобі потрібно плече перев'язати.. — Промовив Олександр через півгодини мовчання. 
— Ох, звісно ходімо.. 
— Болить? — Ксенія кивнула і піднялася на ноги. Біль відразу дала про себе знати. 
— сідай, лікар пішов по справам, тому перев'яжу я..Нам потрібно зняти це. — Чоловік показав очима на футболку і дівчина кивнула в знак згоди. Олександр зняв використаний бинт і намотав новий. 
— Ось і все.. — Він побачив, як лице Ксенії скривилося від болі. — ну все, ходімо в ліжко. — Дівчина була дуже стомленою, тому Олександр підняв її на руки і заніс в спальню.
— А де будеш спати ти? Ти ж не залишиш мене одну? А якщо мене знову захочуть вбити? — Ксенія схватила його за руку і не відпускала. 
— Маленька ти чого? Не бійся, я буду поряд. — Побачив страх в її очах. — Хочеш біля тебе ляжу?
— Хочу.. — Олександр посміхнувся і ліг біля дівчини. — добраніч. — поцілував дівчину в лоб. Не розумів, що з ним відбувалося. Його ніколи не цікавили почуття жіночої статі. Він завжди ігнорував їх і залишав дівчат на самоті зі своїми проблемами. А Ксенію навпаки хотілося захищати від всього зла цього світу. Дівчина запала в його серце і душу.