Глава 7

Олександр вже хотів іти, як дівчина схопила його за руку. 
— А ну чекай. В сенсі мертва? Не хочеш мені нічого пояснити?! 
—Ось так. Не панікуй тільки, це все задля твоєї безпеки, не більше. — Зітхнув чоловік і сів поряд.

- Як тут не панікувати, скажи будь ласка? – Ксенія вдарила його рукою по плечі. – Ти справді вважаєш, що він повірить, що мене немає в живих?
- Не знаю, все дуже складно. Але поки вся їх шайка шокована, в нас є час і ми продумаємо наш подальший план. – Олександр накрив її руку своєю. 
- А якщо вони зрозуміють, що ми, точніше ти їх обманули? Що тоді? – Дівчині зовсім не подобалася ця затія. 
- Не думай зараз про це. Лягай спати, завтра поговоримо.. 
- А ти не будеш зі мною..? Мені страшно, раптом вони вже про все дізналися і прямують сюди, що вбити мене? – говорила Ксенія тремтячим голосом.  Олександр з посмішкою поглянув на дівчину і заліз до неї під одіяло.  – Ей, ну не аж так поряд.. – Вона трішки засоромилася. 
- Ти мене боїшся? 
- Ні..просто ти все сприймаєш дуже буквально. – Ксенія на секунду замовкла, а потім додала. – Хоча, мені це подобається, добраніч.

— Добраніч.. — відповів Олександр і відвернувся в іншу сторону. Не розумів, чому йде не поводу в цієї дівчини і хотів потушити свої почуття до неї. Між ними спалахнула невидима іскра, але жоден не наважується зробити перший крок.

На наступний ранок. Коли Ксенія прокинулася, Олександра поруч вже не було. Ввімкнувши телевізор,  скрізь були новини про її, нібито, смерть. Дівчині було не приємно на це все дивитися, тому вона спустилась вниз і на кухні застала Олександра з якимсь чоловіком.
— Доброго ранку.. 
— Доброго, Олеже, ось ця дівчина, про яку я розповідав. Вона буде нашим ключем до закритих дверей.  — Олександр представив її своєму другові і, одночасно,  капітанові поліції, який допомагає їм в розслідуванні цієї справи.
— Приємно познайомитися,  ви дуже красива.. — Олег тепло посміхнувся і поцілував руку Ксенії. 
— Мені теж приємно.. 
— Олег допомагає нам, я довіряю йому більше чим кому небудь  іншому. — Олександр помітив, що Олег не зводить очей з дівчини і це не дуже подобалося чоловікові. 
— Так, тому, Ксенія,  якщо тобі щось буде потрібно не соромся і звертайся до мене. 
— Дякую звісно, але в неї є я, тому в цьому немає необхідності,  друже. — Олександр постукав того по плечі. 
— Зрозумів, тож давайте сядемо і з'ясуємо, що до чого. Твій батько зараз підійде. — Вони сіли за круглий стіл і дочекавшись Кирила, почали розмову.
— Наш план такий. Через декілька днів ти, — показав на Ксенію.  — разом з моїм сином вийдете в люди, звісно дівчина буде під іншим іменем. Той, кого ми шукаємо сто відсотків побачить наше відео звернення і почне діяти. Ти вийдеш з ним на зв'язок. Далі будемо діяти по ситуації. — Сказав Кирило і надпив зі стакана води. 
— Мені здається,  що це жахливий план. Він не досконало продуманий і не має шансу на життя. — нахмурилась дівчина і закинула ногу на ногу.
— Маєш щось краще? Ні? Тоді мовчи. Звісно, ти можеш померти, але така твоя доля.
— Знаєте що! — крикнула Ксенія і підскочила зі стільчика. — В мене складається таке відчуття, що ви просто хочете позбутися мене, бо вам не потрібні зайві свідки!
— Ксенія,  заспокойся.. — вліз Олександр. — План батька дуже добрий, в нас немає іншого виходу..
— Та пішли ви всі, не хочу бачити вас. — Ксенія вибігла з кухні на вулицю, залишаючи чоловіків в недорозумінні. По щоках бігли сльози, їй хотілося сховатися від всього і більше ніколи не повертатися в минуле.

— Здається ви трішки перегнули і налякали її. Не можна ж так відразу, ви тільки налякали бідолашну..Вона й так, по вашим розповідям, багато чого пережила.. — Заступився за Ксенію Олег. 
— А навіщо з нею панькатися? Нехай відразу знає, що її чекає. — Фиркнув Кирило. 
— Тату, Олег правий.  Це було не правильно з твого боку. Вона буде жити, ніхто не помре.  Піду подивлюся, куди вона пішла.. — Зітхнув Олександр і пішов на двір, де сиділа дівчина. 
— Маленька, не плач.. — сів поряд і обійняв за плечі. — Я ж тобі обіцяв, що ти будеш жити. Я дотримаюся свого слова..
— Я не вірю тобі, я нікому не вірю.. — Ксенія закрила лице руками і продовжила плакати. — Краще б я взагалі не народжувалася і ні в кого б не було проблем. 
— Не говори так, перестань навіть думати про таке. Ніхто не знає, куди нас заведе доля. — намагався заспокоїти її хлопець.  
— Мені так вже все набридло..Я хочу нормального, спокійного життя, без вбивств, я хочу, щоб мої мама з татом були живі.. — Ксенія запнулась,  зрозуміла, що тільки що видала себе з порохом.  
— Не зрозумів,  ти ж говорила, що вони закордоном.. — Олександр чекав від неї хоча б якогось прояснення. 
— Неважливо, пішли в дім. — Ксенія піднялася на ноги і забігла в середину. Розуміла, що серйозної розмови не уникнути. 
— О, повернулася наша діваха. Заспокоїлась? Скажи дякую, що ми тебе в перший же день не вбили. — Гаркнув Кирило і стукнув кулаком по столі.
— Ну звісно, для вас не розібравшись вбити людину діло звичайне. — не витримала Ксенія, правда все рівно спливе на поверхню.
— Поясни! Я за своє життя не вдіяв жодного злочину і...
— Не вдіяли? Не вдіяли? — Викрикнула дівчина. — П'ятнадцять років тому ви підлаштували аварію і через вас загинуло молоде подружжя.  В них залишилася маленька дівчинка..
— Це була помилка і ти не смієш.. 
— Ще й як смію, це були мої батьки, я та виживша дівчина. — Ксенія взяла зі столу стакан і кинула об підлогу. Скло миттєво розлетілося по сторонах. Три чоловічі погляди уставилися на неї і не могли вимовити й слова. —Ваша помилка  забрала в мене батьків. Якби не ви, моє життя склалося б по іншому. Ви вбивця, вся сім'я ваша вбивці. Я ненавижу вас всіх! Ви вбили моїх батьків, ви забрали в мене щасливе і безтурботне дитинство. Я вам ніколи цього не пробачу. — Сльози заповнили її очі і вона практично нічого не бачила. Плече дуже боліло. — А зараз я вам не дам користуватися собою. Вирішуйте ваші проблеми самі, без моєї участі.. — Вона з полегшенням зітхнула коли закінчила свою промову і піднялася на верх.