3

                                    Розділ 3

  День розпочався звичайною метушнею. Підйом, душ і повна готовність до роботи. Висушивши волосся я акуратно зібрала його на маківці у високий хвіст. Взяла з шафи новенький штанний костюм і блузку. Злегка підфарбувала очі й нанесла сірі тіні. Зібрала сумку, склавши в неї все необхідне і глянула на туфлі у яких я мала цілий день знущатися зі своїх ніг. Ну не любителька я високих підборів.

--Ні, так діло не піде. Я не збираюся мучити свої ноги від самого ранку. 

  Взувши свої улюблені  старенькі балетки я мало не замуркотіла від задоволення, а ненависні туфлі поклала у пакет і вийшла з квартири. 

  Вчора моя найкраща подруга так і не приїхала до мене. Після семи довгих дзвінків на її телефон я отримала одне коротеньке повідомлення. << Вибач, але в мене намалювалося побачення!>> 

  Звісно я б дуже хотіла, щоб Ніна приїхала до мене і ми разом ще раз обговорили мою нову роботу, але як виявилося у неї в останню мить кардинально змінилися плани. 

  Можливо хлопець з яким вона познайомилася її доля, а я можу зачекати. Сьогодні поговоримо ... у вбиральні.  

  Піднімаючись ліфтом на останній поверх я мало не танцювала від радості, а коли сіла у своє робоче крісло, то ще й почала наспівувати улюблену пісню під запуск комп'ютера.

--Так, Леє, зберися і приготуй босові каву, -- глянувши на годинник наказала я собі. Максим Данилович от от з'явиться в офісі, а я маю показати йому, що вже давно і старанно працюю. 

 Та щойно я підійнялася з крісла, як раптом почула дикий крик в кабінеті свого директора. І на мій превеликий жаль голос від якого здригалися стіни належав моєму босові - Максиму Даниловичу. Як він міг з'явитися на роботі раніше за мене? І на кого він верещить з самого рання? Ну і як мені тепер нести йому каву, коли бос приїхав раніше за мене і схоже, що перебуває у дуже поганому настрої? У думках я засипала себе запитаннями. 

  Кілька хвилин я міряла рівномірними кроками коридор, але це ніяк не допомагало мені розв'язати назрілу проблему. Щоб там не було, а переховуватися від боса у свій перший робочий день було б величезною помилкою. Він все зрозуміє й одразу звільнить мене. 

   Мені потрібно просто зайти до кабінету. Ну не звір же цей Троїцький і не буде кидатися на мене з кулаками. Максимум зробить зауваження, а я чемно скажу, що такого більше не повториться. Звідки мені було знати, що цей чоловік ночує на роботі. Заспокоївши та переконавши себе, що все буде добре, взяла чашку кави і на ватяних ногах підійшла до дверей. 

--Стукай Леє, ти ж не збираєшся стояти під дверима свого боса цілу вічність, -- наказував мені мій внутрішній голос. 

  Вирішивши,  що таки варто прислухатися до його порад я легенько постукала у двері. 

--Заходьте, -- почула роздратований голос Максима Даниловича, але відступати було нікуди.

  Начепивши на обличчя стриману посмішку я відкрила двері не підозрюючи, що зробила перший крок у справжнісіньке пекло.

--Вітаю, Максиме Даниловичу, -- випалюю я на одному подиху, чудово розуміючи, що моя зібраність, інтелект і ділова хватка залишилися в коридорі.

 Замість привітання у відповідь зустрічаю холодний погляд сірих очей, які пронизують мене наскрізь. Мені терміново потрібно покласти йому на стіл каву, бо руки починають тремтіти не на жарт і я боюся, що не зможу більше вдавати з себе залізну леді. 

  Мені ніби щось підказує з середини, що варто боятися цього чоловіка. Я далеко не з плаксивих дівчат, але навіть на таку безстрашну дівчину як я, цей Троїцький наводить жах. 

--Чого стоїш ні жива ні мертва? 

--Вибачте, Максиме Даниловичу ... ваша кава, -- виринаю зі словесного ступору і підійшовши до столу кладу чашку на стіл. 

--Замість того,  щоб підсувати мені офісні помиї краще поясни чому я не побачив тебе зранку у своїй квартирі? Невже, щоб приступити до роботи ти чекала запрошення в конверті?

  Не розумію чому я мала бути в нього вдома? Що я там забула?

--Максиме Даниловичу, ... я не розумію. Поясніть, будь ласка, чому я мала їхати не до офісу, а до вас додому?

--Якби ти уважно прочитала документ який вчора підписала, то зараз не задавала мені таких дурних запитань. Схоже я взяв на роботу розсіяну і тупувату дівулю, яка ні на що не годиться. 

--Я не вважаю себе тупою нездарою, а якщо я чогось не зрозуміла, то поясніть нарешті в чому справа. Повірте, я вмію робити висновки і вчитися на помилках.

 Мої різкі слова викликають здивування у великого боса. Ну добре, що хоч якась реакція на його самозакоханій пиці, бо стоїть переді мною ніби статуя у музеї воскових фігур. 

--Пояснень захотіла, ну що ж тоді читай і запам'ятовуй, щоб ми більше не поверталися до твоїх обов'язків на посаді мого особистого помічника.

 Мені ледь вдалося впіймати теку, яка полетіла просто в мене.  А якщо я б не впіймала? Невже цьому засранцю хотілося спостерігати за тим, як я повзаю перед ним на колінах, збираючи розсипані по кабінеті листки паперу? Хіба великий бос не знає,  що документ можна передати з рук в руки?

  Не зрушивши з місця я відкрила теку і почала перечитувати те,  що читала вчора. У мене досить хороша пам'ять, але дійшовши до третьої сторінки я зрозуміла, що читаю текст якого вчора не читала. У договорі з'явилося кілька нових підпунктів, яких вчора не було. 

  З кожним прочитаним реченням мої брови летіли вгору, а очі, мабуть уже давно стирчать  на лобі. 

--Звідки взялися такі умови? Вчора я підписала стандартний договір, а тут, ... тут йдеться про те, що я не ваша секретарка чи особиста помічниця, а ...  персональна рабиня!? -- не приховуючи подиву, я замахала листком паперу ніби прапором.

--І так, Леє від сьогодні ти моя. Договір можеш залишити собі. Перечитай його ще кілька разів, щоб мені більше не доводилося повертатися до теми твоїх обов'язків.

--Я хочу звільнитися. Негайно! Я не зможу працювати на ваших умовах.