Глава 1 Зустріч

На дворі ясна ніч, на небі повний місяць по всьому місту увімкнені ліхтарі, по вулиці майже нікого немає, нічого не передбачувало біди. З початку вулиці їде хлопець на спортивному мотоциклу. Йому близько 20 років. Цим хлопцем на превеликий жаль чи на превелике щастя був я Гален. Я полюбляв вночі трохи провітритись по місту, очистити свої думки та насолодитись дорогою. Але цього разу зі мною щось було не так, я не міг зрозуміти що зі мною, та все таки я сів за руль, це обійшлось мені дорого. Їхавши знайомою мені вулицею в якій я не раз бував я придав трохи газу, збільшив швидкість, тому що нікого не було на дорозі. Враз я побачив як дорогу переходить якийсь силует, спробувавши збавити газ і загальмувати виявилось що гальма не працюють, саме сьогодні я забув перевірити стан мотоцикла через розгубленість. Мене веде прямо на цю людину. Мене паралізувало шоком, невже я вб'ю людину. Ніііі прокричав у себе в голові, я цього не допущу, і в останній момент я різко звернув руль вправо. Побачивши попереду стіну у мене перед очима промайнуло все життя я ще стільки всього не зробив, та відчуття наче я щось мав знайти колись, і все таки я врізався в стіну. Після чого я тільки пам'ятаю як лежу біля мотоцикла не міг поворухнутись і зовсім не відчував болю. Закривши очі я боявся що знову їх вже не відкрию, страх пожирав мої емоції, я хочу жити.

Пройшов тиждень

Розплющивши очі навкруги було все біле, збоку капельниця, через прозору стіну я вважав що це була скляна стіна яка була закрита жалюзями, я бачив як тіні людей відбиваються через жалюзі,  я зрозумів що це була лікарня. Ура я не помер подумки зрадів, але хто мене врятував? Хто бачив мене в такий пізній час? Точно! Людина яку я тоді чуть не збив що з нею, чи в порядку вона.  Мої думки перебив чийсь погляд. Я в палаті не сам? Хто це, брат чи батьки. Піднявши голову я побачив красиву дівчину яка сиділа на кріслі чекаючи щось. Ти хто, хотів сказати я але не вийшло, спробувавши голосніше я зміг видати голос уууу, не знаю чому я не зміг сказати навіть слова, напевне це наслідки аварії. Дівчина замітила що я прокинувся і вибігла з палати,  прибігли лікарі і сказали їй що я вийшов з коми.
Кома? Скільки я в ній,  невже рік чи більше, почалась паніка в голові, після того як я впав в кому і опритомнів я не можу навіть уявити скільки часу я був в комі, відчуття були наче я втратив орієнтацію в часі, але так і було.
Ця дівчина сказала лікареві що я хотів щось сказати та не зміг, лікар зрозумів що я не можу говорити і сказав мені щоб я не хвилювався, він сказав що я лише пробув в комі сім днів. Я махнув головою подякувавши, що він мені сказав, сім днів не так і багато подумав я.

Через тиждень я вже міг говорити повільно але міг. Ця дівчина не відходила від мене ні дня, цікаво чому, які в неї цілі, ці питання не давали мені спокою. Коли я зміг розмовляти я нарешті запитав у неї чому вона так за мною доглядає і хто вона.

Роза – Мене звати Роза, це я  викликала швидку.

Гален – Як ти мене знайшла? 

Роза – Це ти мене чуть не збив через те, що я переходила не за правилами, вибач.

Гален – Ти що, це я маю вибачатись я занадто швидко їхав. І дякую що була зі мною весь час, але я вже йду на поправку, через місяць зможу ходити, тобі не потрібно вже навіщати мене, якщо не хочеш звісно.

Роза – Нууу як би тобі сказати.

Гален – Що таке?

Роза – Коли я розповіла батькам що сталось вони мені приказали навіщати тебе доки не одужаєш, таке моє покарання за порушення правил.

Гален – (подумавши про себе(я так і думав, що вона не могла по своїй волі приходити щодня) Я звісно вдячний але якщо не хочеш то не приходь.

Роза – Та ні, тобі ж цікавіше між чотирма стінами.(Та Роза приховувала що вона сама попросила в батьків, щоб вони її відпустили навіщати його)

Гален – Ну як знаєш.(її не скажу але я не проти її компанії

Пройшов тиждень, батьки з братом мене рідко навіщали, довго працювали і я попросив щоб не турбувались, хоча вони і хвилювались за моє здоров’я, я розповів що мене дехто навіщає і я вже йду на поправку, це їх переконало. А Роза приходила щодня, хоч я і попросив що і раз в тиждень достатньо.

На диво ми швидко знайшли спільну мову, а от захоплення зовсім були різні, я полюбляв мотоцикли, навчався бізнесу, гру на гітарі, та розважатись, Роза ж любила читати, малювати і танцювати, та всього вона так і не розкрила.

Гален – Принеси завтра щось зі своїх малюнків, цікаво що ти малюєш.

Роза – Це особисте я ніколи нікому їх не показувала.

Гален – Тоді я буду перший, відмовок не приймаю.

Роза – Іш обнаглів ти Гален. Так і бути принесу. А зараз я вже повинна іти, до завтра.

Гален – до завтра.

Після того як Роза пішла я ще довго згадував її образ. Біле довге волосся, голубі очі, солодкі на вигляд губи, незабутня посмішка, в таку і закохатись не довго, та вона не мій типаж, на зріст трохи менша за мене, а мій зріст 178 см. Яка ж вона прямолінійна, з одного боку і правду завжди говорить а з другої і образити може. Цікаво що за малюнки вона малює, напевне якісь страшенні, або й пошляцькі малює, хммм інтригуюче.

На наступний день

Настав час відвідування прийшла Роза і неохотно віддала свій альбом.

Роза – Тільки дуже не смійся.

Гален – Гаразд (відкривши першу сторінку я побачив дуже красивий малюнок, захід сонця, он воно як. І всі наступні вирізнялись стилем і краєвидом) А мене намалюєш? (з посмішкою запитав я)

Роза – Відкрий останню сторінку.

Гален – (перегорнувши до кінця я побачив те чого не очікував, малюнок де стоїть вона в ту саму ніч, там вона стоїть на дорозі і збоку від її лівого плеча я на мотоциклу де ми ледве розминулись з трагедією. Побачивши це у мене пропала посмішка)

Роза – що не красиво? (Запитала Роза)

Гален – Пробач мене за це, через мене майже не сталось жахливе.

Роза – Ану зберись розмазня, тут не ясно хто перед ким має вибачатись, але спасибі що зміг вчасно зреагувати і звернути.