Відлуння

Частина 1. Приємно познайомитись.

Моє ім’я Алан МакҐрат, і своє дитинство я пам’ятаю виключно зі снів. Спочатку я відносився до них, як до химерних фантазій. Проте з віком я спромігся відкрити в собі певні здібності, які допомогли заповнити пустоти пам’яті подіями з минулого.

Іноді мені здається, що цей невідомо звідки взятий потенціал, суттєво шкодить моєму життю, заважаючи його спокійному плину. Як от сьогодні. Замість того, щоб відпочивати на ґанку винайнятого будиночку серед осінніх сосен та ялиць, я сиджу в крихітному кабінеті із філіжанкою кави в руках та очікую, коли слідчий (чи хто він там?) зглянеться зі мною поговорити.

А тим часом мені лишається роздивлятися заклопотаних людей у формі, що вирішують проблеми кримінального характеру нашого містечка.

- Побутове насилля! Бійка в супермаркеті! Розбійний напад на автовокзалі! – доноситься звідусіль.

А мені хочеться примружити очі, поринути в темряву та спокій і нарешті добре виспатись. Проте навіть ця маленька примха поза межею доступних мені життєвих радощів. Адже там, по той бік повік та свідомості – інший світ. Світ забутих образів, подій та особистостей.

- Містере МакҐрат? – лунає приємний жіночий голос, але я лише суплюся, вони відібрали в мене цілезну купу часу, і не впевнені, що я – це я?

Підводжуся і дивлюся на струнку жіночку трохи старшу за мене. Коротке пшеничне волосся без натяку на укладку, по-провінційному заправлене за вуха, тонкі губи нездорового відтінку, високі бліді вилиці і пронизливий погляд яскраво-зелених очей, направлений прямісінько на мене. Ніяковію і підводжуся, тисну суху руку без жодної прикраси, і, врешті-решт розумію, розмова буде короткою і змістовною.

- Мене звати Шейла Фін, і я, здається, потребую вашої допомоги, - голос впевнений і неприязний змушує мене трохи зневіритись у власній винятковості і спроможності бути корисним у справі, про суть якої я поки що анічогісінько не знаю.

- Бачу, пані, у вас зовсім небагато часу на церемонії, то ж пропоную не розмазувати шмарклі по обличчю, а перейти до справи.

Вона прохолодно киває і всідається за стіл. Я опускаюся на стілець навпроти і твердим поглядом дивлюсь їй в очі.  

- Південніше Уотерфорду є невеличке містечко – Олд Бей. Це така діра, де всі одне одного знають і звідки молодь намагається втекти щойно губи обсохнуть від материного молока. Депресивна місцина і зовсім не дружня. Потрібно, щоб ви склали мені компанію в наступній подорожі.

- Я поганий рятівник від меланхолії.

Жінка всміхається крижаною посмішкою, і я знову ніяковію. Усім своїм виглядом вона демонструє, що моя іронія недоречна.

- Я маю намір оцінити ваші інші здібності, Алане. Мої колеги зі столиці та деякі журналісти досі не розуміють, чому наше управління не звертається до вас у безвиході. Дехто навіть пропонує запросити вас в штат. Проте моє керівництво досить консервативне і здебільшого звикло покладатися на свої зусилля замість того, щоб залучати…фрилансерів.

Шейла Фін майстерно заганяє шпильки – щойно я в цьому переконався. Втім, мені вистачає розуму змовчати.

- Отже, в Олд Беї зникла дитина. Безслідно. Дівчинка 16 років. Я можу на вас розраховувати, МакҐрат?

О, де мій будиночок поміж сосен та золотаве сонячне проміння загублене в голках хвої? Де моє рішуче «ні», і чому я, попри здоровий глузд, знову поринаю в якусь авантюру. Депресивне містечко і зниклі діти – прекрасний антураж для людини, що ніяк не може зібрати до купи саму себе і втомлюється навіть уві сні.

- Я не екстрасенс, міс Фін. Мої видіння часто потребують інтерпретації. Наприклад, я можу побачити татуювання злодія, розташоване на якомусь інтимному місці – і це буде єдина зачіпка-поміч з мого боку.  До того ж, всі мої ствердження не доказові, а це для поліції, як я знаю, становить проблему. І ще, інші ваші колеги та журналісти, певно, говорили, що мій час коштує грошей.

 - О так, я розумію, адже доведеться відривати вас від таких важливих справ, як підтвердження чи спростування подружньої зради. Це ваше єдине джерело прибутку?

Я зітхаю, але в подробиці не вдаюся. Пані Шейла Фін насправді дуже близька до істини. До мене дійсно приходять здебільшого жінки із товстими гаманцями та заплаканими очима. Вони приносять речі своїх коханих і викладають чималі гроші за правду, проте не завжди я спроможний дати їм жадане. Коли я тримаю в руках предмети, що належать стороннім людям, події минулого, що стосуються саме цих особистостей, майже завжди приходять до мене уві сні. Проте окрім подружніх зрад, я, буває, бачу бізнесові махінації або гучні пиятики підозрюваних чоловіків. Я завжди відвертий із замовниками і ніколи не замовчую деталей видіння, хоч подеколи вони не відповідають суті питання. Як результат – на моїй совісті десятки сварок та розлучень. Та я цим не пишаюсь, трохи гірко, але я обома руками за правду, якою б вона не була.

Буває, до мене звертаються і з інших питань. Я викривав крадіжки, знаходив винуватців дрібних кримінальних та фінансових злочинів, брав участь в журналістських розслідуваннях, отримуючи за це непогані гроші. В певних колах я став досить відомим, себто серед моїх «клієнтів» часто фігурували досить заможні особистості. До чого це я? О, так, моє надприродне ремесло в певний час дозволило не тільки непогано заробляти, але й залишити не надто успішну юридичну практику.



Іванка Сокіл

Відредаговано: 20.07.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись