Відлуння століть

Розділ 5. Вигнанець. (частина 2)

Обличчя Дарик на мить пересмикнуло. Ніби вона відчула раптовий напад зубного болю. Або нестерпний сморід. Кейден подивився на дівчину. Ні, вона не була стривожена. Це було більше схоже на відразу та роздратування.

 - Чекай! – вигукнула Дарик у відповідь й звернулася до Кейдена: потягли вже цю… гидь.

Кей утруднявся визначити, кого саме хотіла назвала гиддю Дарик – мертву почвару чи людину за ворітьми. Проте випитувати зайвого не став: він скоро й так усе дізнається, якщо Дарик сама не пояснить йому раніше.

Незнайомець терпляче очікував, доки вони дотягли тварюку до воріт, та поки йому відчинили.

 - Йди-но сюди, Даміре, не стій стовпом! – одразу ж скомандувала Дарик.

Дамір був високим сухорлявим чолов*ягою років під сорок. Обвітрене смагляве обличчя вже було позначене зморшками. Особливо чітко вирізнялися складки біля губ. Й пронизливо виділялися світлі сірі очі. На незнайомцеві був старий шкіряний плащ з капюшоном, а за спиною виднівся лук та сагайдак зі стрілами. На зауваження Дарик чоловік відреагував зі спокійною гідністю: не відмовивши у допомозі, але й не кваплячись, як би то робла люда запопадлива. Коли справу було закінчено й вони увійшли до селища, Дамір запитав:

 - Багато людей втратили?

 - Що тобі з того? Не роби вигляд, ніби тебе це хвилює.

Дарик зневажливо пирхнула. Чоловік зробив вигляд, що не помічає ворожості у її тоні й продовжив так само спокійно:

 - Лише хочу пересвідчитися, що Радісне ще існує на карті.

 - Та невже! Може, хотів пересвідчитися, чи не можна переповзти в нове кубельце на все готове? – уїдливо перепитала дівчина.

 - Дарик, вони теж люди.

 - Рука об руку з нелюдами…

Кейден вирішив перервати перепалку й перевести розмову на тему, цікаву для нього:

 - Як тобі пощастило вижити?

 - Поблукай шляхами з моє, чогось та й навчишся. До речі, ти сам хто?

На мить тінь хвилювання пробігла обличчям Дарик: Дамір був кмітливішим за Мартуса, до того ж він мандрував від селища до селища й багатьох знав у лице. Подейкують, він бував навіть у Намірі! Однак, з огляду на його зв*язки з бандою Густава – це не диво. Дарик не зметикувала нічого іншого, як огризнутися:

 - Тобі яка справа?

 - Й справді, - раптово легко погодився Дамір. – Голову теж знімати будете?

 - Що? – здивовано перепитала дівчина.

 - Ну, ту, - чоловік вказав у сторону брами на підмостки, що тягнулися вздовж стіни селища. Й справді! Як вони не помітили? Дарик та Кейден завмерли, витріщаючись на голову потвори, насаджену на палю та прилаштовану над входом в Радісне. Морда тварюки була обернена до селища. З лівого ока стирчала стріла. Того ж часу за спинами почулися голоси й Дарик зрозуміла, що всього сховати не вийде. Від цього настрій споганився ще більше й присутність (як вона вважала) «зрадника» ніяк душевному спокоєві не сприяла.

 - Цікаво, - вимовив Кейден, не відриваючи погляду від видовища над брамою, - він цим попереджає триматися від нього подалі, чи хоче натякнути на те, що наглядає за селищем?

Але увага Дарик та Даміра була прикута до людей, що вийшли з бункеру: вони виносили чиєсь тіло; один чоловік тримав його під пахви, інший – за ноги. Дівчина була певна того, що це мертве тіло – судячи з двох згорблених від горя й сліз жінок, що йшли слідом. Від натовпу відділилася фігура у оранжевій футболці й бігом попрямувала до них. Дарик одразу упізнала Латіфа. Не встиг він ще толком добігти, а вже почав оповідати:

 - Дарик! Кейдене! Ото халепа! Вони хотять нас виставити! Я такої дурні в житті не чув!

 - Налякані люди здатні на все, - меланхолійно відмітив Дамір. Побачивши його, Латіф загальмував, по черзі витріщаючись то на нього, то на Дарик з Кейденом.

 - Тебе… знову пускати стали? – забувши про все, що його переповняло досі, віддихуючись, запитав Латіф.

 - Буває час, коли запрошення не актуальні.

 - Що сталося? – Дарик навернула Латіфа до попередніх думок.

 - Племінник Медори став… - хлопець затнувся. – На нього не виставило екстракту. Зафіра взяла лише шість ампул. А Медора не сказала нікому, що сестра встигла вхопити його… Вони, Дарик, вони його…

 - Вам треба забиратись, - вимовив Дамір. І Дарик сама не знаючи чому, погодилася з ним.

 - Вони звинувачують нас? – прямо запитав Кейден.

 - Так, - видихнув Латіф. – Але ж це повна дурня! Не можна спровокувати Мару. Та ж ніхто не знає, чому вона з*являється.

 - Ото ж бо, - підсумував Кей. – Можна додати, все, що хочеш. Звідси далеко до Притулку?

 Не давши відкрити сестрі рота, Латіф запитав, озираючись на всі боки:

 - Де Кайл?



Алеста

Відредаговано: 19.02.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись