Відлюдник

Відлюдник

Нещодавно мене перестали цікавити повсякденні розваги. Я втратив інтерес до кар’єри, громадського життя, спілкування з приятелями, тусовок, жінок, новин. Навіть до мистецтва я став байдужим, начебто воно відсунулося кудись вдалечінь, дуже далеко від мого життєвого тунелю. Тепер я не дивлюся кінострічок, тому що усі фільми мені ввижаються однаковими. Я більше не читаю, адже не можу знайти у книгах анічогісінько нового. Я не слухаю музику, тому що вона викликає неприємні відчуття у мозку. Я перестав відвідувати роботу, не заплатив за Інтернет, у результаті чого його вимкнули, викинув свого телефона до смітника.  

Я переважно лежу на дивані та дивлюся то на стелю, то на стіну, то у вікно. Здається, що коли я віддалився від світу, світ теж в свою чергу віддалився від мене. З вулиці більше не лунає пронизливе лементування дітей, батьків та педофілів, галас машин та траваїв, курликання голубів. Деякий час вечорами звідкілясь доносився трупний сморід. Це певним чином прив’язувало мене до звичної реальності. У голові юрбилися версії, від банальних – що це сусіди когось вбили, і тепер небіжчик розложився та тхне через стояк – до геть сюрреалістичних. Я відкривав вікно, намагаючись провітрити, але з двору смерділо ще сильніше. Проте, в решті решт усе минулося, і навіть вікно чомусь перестало відчинятися.

Тепер усе інакше. Ночами я зазвичай дивлюся крізь віконне скло на відкритий космос, а вдень на безкрайні степи або позбавлену життя скелясту місцевість. Час від часу там демонструють якісь передачі, наче у телевізорі, який я, до речі, викинув задовго до того, як стати відлюдником. Наприклад, з’являється жінка, мов би у студії новин. Голос за кадром каже до неї: «Можете говорити, Ви у прямому етері». А вона метушиться, не розуміючи, що відбувається: то панічно озирається навкруги, то перебиє папери, то хиляє якусь каламутну рідину из пляшки. Або інколи демонструють жахливі мультики про білку, яку завалює важкими та неправдоподібно великими лісовими горіхами.

Просто зараз у віконному отворі демонструють шоу про мандрівки. Беруть інтерв’ю у хлопця у у потертому одязі із численими кишенями. Він стоїть, опершись на велетенський рюкзак, та розповідає: «Я гостював у одного племені, що було схибленим на порядку. Усе їхнє суспільство було побудовано на педантичності, вони завжди все клали на своє місце. Навіть трупи стариків вони висушували, розмелювали та поміщали у вагіни старух, забезпечуючи таким чином переродження у наступному житті. Одного разу я вказав їм на логічне неузгодження. Адже із жіночого лона народжуються не тільки чоловіки, а й інші жінки. Так що ж, виходить, що старухам потрібно саморозмолотися та влізти до власної піхви? Моє питання звело цей маленький народець з розуму, та вони усім племенем  не зговорюючись кинулися зі скелі».

Мені набридає лежати на дивані, та я виходжу прогулятися. Недоладні люди кудись спішать по своїх нікчемних справах. Втім, коли б вони займались медитацією десь у горах, не виключаю, що це було б настільки ж безглуздо.  Вважають, що, позбавившись пристрастей, людина може знайти в собі істинну природу будди та  вирватися із ланцюга перероджень. Звісток від тих, кому це вдалося, ми не отримуємо. Можливо, тому що колесо сансари обертається надто далеко від них. А може усі ці подвижники, що досягли не абияких успіхів у медитації, банально перевтілюються в устриць. Якщо замислитися, устриця – суто дзенська істота. Усе мирське проходить повз неї, навіть харчування та розмноження відбуваються автоматично, не потребуючи свідомої участі. Вона може приділяти увесь час свого життя розчиненню у вічному. Чи існує істотна різниця між анагаміном –  архатом, що не повертається – та устрицею, адже, як казав Гермес Трисмегіст, те, що зверху, як те, що знизу.

Я вимушено долучаюся до безладного руху, лавіруючи поміж перехожими. Вони смішно стрибають по купинках, намагаючись не вступити у калюжу, не промочити ноги, не забруднити взуття. В цілому усе наше життя – несенітні викривляння у спробах не замурзатися. Ми намагаємось захистити від бруду свою білизну, одяг, тіло, душу.  А грязюка чекає нас усюди: вдома, на вулиці, у ресторані, на природі, у храмі.  Ніколи не знаєщ досконально, що у тебе під ногами та звідки прилетить черговий балабух.

Заходжу до метро, сідаю на скамійку на станції, дивлючся на людський потік. Майже ніхто не виділяється. Лише декілька фриків, і усі похилого віку. Насправді, зовнішність – єдине, що у них лишилося незвичайного. Просто звичка, затишний фантом із минулого. Сучасне суспільство дає людям надто оптимізоване число можливостей. Достатнє, щоб кожен вхопився за свій шанс досягнути добробуту. Проте замале для того, щоб на це не була витрачена левова частина часу та енергії Дивлюся на екран телевізора, що висить під стелею посередині платформи. Несподівано там замість звичних зоофільських шоу та релами попсових концертів показують передачу про кіберспорт. Якесь дівча із довгим чорним волоссям каже: «Гра – це породження недосконалості всесвіту. Створюючи ігровий світ, ми силкуємося компенсувати недоліки реального. У ідеальному світі гра не має особливого значення».

Я усвідомлюю, що телевізійний всесвіт ввижається значно природнішим за справжній. Ми не відчуваємо себе всередині комп’ютерної гри або реаліті-шоу лише тому, що в цілому не надто зосереджуємось на навколишніх подіях та цілковито поринаємо у себе та свої смішні думки. Єдині дві речі, що, можливо, відрізняють реальний світ від віртуального – це біль та втома. Але ці проблемі, в принципі, можна вирішити. Достатньо вчасно вживати потрібні наркотики – такий собі аналоговий чіт-код. У мене, втім, їх при собі нема, більш того, навіть нічого випити. Похід до крамниці ввижається занадто важким квестом, тому я просто йду до себе додому. Перед тим як піднятися до квартири звично перевіряю поштову скриньку, та не дарма. Хтось несподівано прислав мені пляшку текіли. Це добре. Підіймаюсь, сідаю у крісло, відкорковую посудину та роблю добрячий ковток. Дивлюся у вікно. Там йде шоу, присвячене східним релігіям. Якийсь лисий тибетець розповідає притчу:




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше