Відьма на одну ніч
Глава 2 (7) від 16.11
Самайн підійшов ближче, тьма під капюшоном розвіялася, а там череп, і очниці ще яскравіше білим горять. Я де стояла, там і села. Благо поряд пеньок намалювався і не довелося знайомити п'яту точку із землею та опалим сирим листям. А потім череп ніби розчинився, являючи чоловіче обличчя, неймовірно привабливе обличчя і в той же час якесь потойбічне. Очі чоловіка все ще мерехтіли білим, а всередині райдужки чорними вуглинками виблискували вертикальні зіниці.
Все, виносьте мене. Допилася! Невже лише пара коктейлів здатна довести до такого жалюгідного стану?!
Між тим Самайн підняв руку – і якась невідома сила підняла мене з пенька і потягнула до нього, немов ганчір'яну ляльку, яка нічого не важить, я навіть землі ногами не торкалася. Божечки, та що ж це таке робиться?! Князь мертвих опустив руку – і я похитуючись стала на землю у кроці від нього.
– Гей, шановний, навіщо ви... – запанікувала я, але договорити не встигла.
Міцний поцілунок (мій перший поцілунок, чорт забери!) позбавив дару мови. Не знаю, що цей гад робив з моїм ротом, але в голові запаморочилось, ніби після келиха кріпленого вина, а коліна зрадницьки затремтіли.
– Тепер ми уклали контракт, – видихнув він мені в губи. – І ти більше нікуди від мене не дінешся. Куди ти – туди і я.
Ще чого, розбігся! Ще як подінуся, спокусник проклятий!
#1426 в Любовні романи
#300 в Короткий любовний роман
#358 в Любовне фентезі
Відредаговано: 02.12.2020
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
