Середа

Вербина Серафима Іванівна

- Вони знищили зв'язок! - спотикаючись, увірвалася до кабінету Головної відьми Сатанрова її заступник і вірна помічниця, Копитіна Софія Артемівна. Жінка виглядала, як божевільна: обличчя болісно-бліде, з почервонілих очей хіба що іскри не сиплються, а дорога перука трохи перекособочилася.

"Жалюгідне видовище!" - майнуло в голові Вербиної. Але говорити про це досвідчена відьма не стала.

- Не варто так хвилюватися, люба, - доброзичливо посміхнулася Головна. – Вони нічого не зможуть довести. Дівчата, навіть якщо й прийдуть до тями, навряд чи щось згадають, у Левицької, крім слів, нічого на нас немає, а Марго ми перекриємо кисень іншим шляхом, більш дієвим!

– Що ти задумала? - насторожилася Копитіна.

- Побачиш! - загадкова усмішка розпливлася обличчям старої відьми. - Іди, припудри носик. Коли прийде слідчий, ти маєш виглядати лагідною, невинною овечкою. Поспішай!

Через мить заспокоєна гостя, покинула кабінет.

"Дурна вівця! Ти зіпсуєш мені всю гру! Настав час пожертвувати конем, щоб врятувати королеву!"

Марго

Вчора повернулася пізно. Буров на шляху додому був надзвичайно задумливий, час від часу кидаючи в мій бік дивні погляди. Перехвилювався чи не очікував від темної такої самопожертви. Гаразд, це зараз не важливо! Домовилися сьогодні відвідати Вербину та, по можливості, затримати Соньку. Після втрати зв'язку її резерв незабаром почне стрімко зменшуватися, що призведе до необдуманих дій. Так вона і попадеться!

Час наближався до десятої. Я навіть встигла відпустити кількох клієнток, а чоловіка все не було. Цікаво, що його затримало? Досі він вирізнявся дивовижною пунктуальністю. Перш ніж почати хвилюватися, вирішила ще трохи почекати. Мало, раптом його пан мер не випускає з дому?

О пів на дванадцяту, коли мої нерви майже здали, і я вже була готова кинутися на пошуки Дмитра, він сам з'явився на порозі крамниці. Нервовий, втомлений, зі скуйовдженим волоссям. У вугільно-чорній шевелюрі заплуталися білі пасма. Що це? Гра світла чи Сатанровське повітря погано впливає на приїжджих? Серце зайшлося в тривозі, але цокнувши на нього, щоб не дратувало, докірливо глянула на гостя.

- Ви затрималися! - більше претензії в голос, щоб приховати хвилювання та недоречну радість.

- Вибачте! - чоловік важко опустився на диван, уникаючи мого погляду. Що відбувається? - Невідкладні справи!

Він трохи помовчав, явно зважуючи кожне слово, перш ніж його озвучити.

- Марго! Кхм... Маргарита, так складаються обставини, що... Загалом, я змушений відмовитися від ваших послуг! Думаю, далі я сам зможу розплутати цю справу!

- Що? - як обухом по голові, слово честі! Це ж треба ось так, прийти і вивалити все, навіть не підготувавши жодних пояснень.

- Вибачте, - повторив цей... Цей! - Але з огляду на близьке знайомство з винною, ваша подальша участь не бажана. Це може скомпрометувати докази!

- Ото як! - прикусила язика, щоб не наговорити зайвого. - Значить як у вікно лізти, книги перебирати, так Марго, дітей рятувати, теж Марго, а як лаври ділити, я більше не потрібна!

- Ви не правильно мене зрозуміли!.. - переполошився слідчий. Але в очі так і не глянув.

- Все я зрозуміла, пане слідчий. Не варто хвилюватись! – горло стисло спазмом. Образа підступала до очей гіркими непрошеними сльозами. - Думаю, вам час!

- Марго!..

Мовчки відчинила двері. Чоловік важко зітхнув і пішов. Ось і все, Маргарита! Твої пригоди закінчилися, тільки-но розпочавшись. А чого ти хотіла? Щоб він побачив у тобі не лише злісну темну відьму? Невже й справді сподівалася, що він покине столичну фіфу заради тебе? Що за дурниці?!! Він такий самий, як і всі: використав і покинув! Права була бабуся, чоловік потрібен відьмі лише для покращення генофонду!

Коли саме по щоках покотилися сльози, навіть не зрозуміла, просто раптом дуже захотілося пожаліти себе. То навіщо відмовлятися від такої можливості? Кожній жінці, будь то куховарка, графиня чи відьма, іноді можна бути слабкою. Усього кілька хвилин! Щоб потім підвестися, розправити плечі та гордо вирушити назустріч проблемам, долаючи все з легкою усмішкою на губах.

Тому, поплакавши трошки, випивши солодкого чаю, надвечір я була вже в повній бойовій готовності. Ну, Копитіно, тримайся! Мало я тобі насолила. Зараз додам!

Зібрала все необхідне та вирушила на місце сили. Час наближався до півночі, саме те, що треба, щоб посилити дію "Удовиної смерті".

Пам'ятаю, як без пригод пройшла через парк, як розпалила вогонь, як зібралася входити до магічного трансу, а далі темрява...

- Ну от і все, Зарецька! Відбігала своє, настав час ділитися!..

Буров

Вже другу ніч нормально не спав. Перебирав зібрані відомством документи на Вербину та Копитіну. І якщо на другу нічого путнього не знайшлося, то на першу його люди накопали багато цікавого, починаючи сумнівними знайомствами та закінчуючи махінаціями та здирством.