РОЗДІЛ 1 – Водяна відьма.

Яромила повільно йшла лісовими стежками, подумки лаючи свою двоюрідну сестру.

Златка в ліс втекла, та не сама, а з одним із князівських витязів, які три дні тому на постій сюди прибули.

Князь до їхнього невеличкого військового поселення, щоб посилити його своє мале військо відправив. Принаймні, простий люд саме так шепотів. Військо це в народі особливими почестями користувалось – вважай князівська еліта.

Неспокійно нині у їхніх краях стало. Військове поселення – Ялинковий Бескид, біля самих кордонів Лісового князівства розташувалося. Шепотіли, що в степах, які одразу за Великим лісом, у південному напрямку, два малих селища пограбували, та спалили, залишивши там одне згарище. Знову рисичі набіги влаштовують, лютують! Хто знає, може й у їхні краї ризикнуть навідатися, хоча раніше носа свого сюди вони не пхали. От і виходить, що з одного боку начебто добре, що сильні витязі завітали, а з іншого... До змін це! Яра до змін ставилася обережно, з побоюванням. Були в неї вже в житті зміни... Куди краще, коли навколо тебе тиша та спокій, все своєю чергою поступово тече.

І так на душі не спокійно, а тут ще сестра проблем зайвих підкидає.

Потрібно ж було Златці, саме зараз до ліса втекти.

Вічно вона шукала пригоди на свою задню точку, а тітка Дарина Прашка як проблеми виникали одразу зверталася до своєї племінниці за допомогою, тобто до неї – Яромили. Ось і зараз так сталося. А як же, племінниця-то справжньою відьмою була, і не аби якою – воду з вітром чула, ще й знахарка сильна, рідним в допомозі не відмовить.

Яромила зубами скрипіла, але не відмовляла, хоч бажання таке було. Окрім тітки та Златки не залишилося в неї нікого. Вважай кругла сирота. А те, що свого часу від племінниці Прашка відмовилася, коли та в малому віці зовсім самотньою залишилася… батьки загинули при нападі рисичів. Дарину зараз це не бентежило, справи давні, їх забути давно час. Яра не забула, але й зла в сердці на тітку не тримала. Минуле це, далеке минуле!

Батько тоді вирішив щастя на чужині шукати, перебрався з родиною до Степового князівства, але будинок збудував неподалік від кордонів Великого лісу.

Того злощасного дня, який зміни в життя Яромили приніс, тільки вона живою і залишилася, і то тільки тому, що мати, її встигла до лісового узлісся відправити. Ось так одна на білому світі залишилася, нікому не потрібна, крім бабусі Аграфени.

Як часто казала тітка, їй – тобто Яромилі, тільки на користь пішло, що Прашка її до себе тоді не взяла. Он, бабуся Аграфена, онучці дала притулок, свою премудрість їй передала та з даром відьми впоратися допомогла, а чого б вона змогла навчитися в простій родині необдарованих людей? Дар відьми по материнській – жіночої лінії передавався, а Прашка для Яромили тіткою по лінії батька припадала. Аграфена з Прашкою не ладнала, і тільки рада була, що золовка на Яромилку прав своїх не заявила, а, навпаки, майже зреклася її.

Був гріх за Дариною Прашкою, хотіла вона дитину малу повністю позбавити імені батькового, та потім схаменулась, пошкодувала і просто відмовилася участь у житті племінниці приймати. Сторонилася її, аж до того моменту, поки Яромилці дванадцять років не виповнилося.

Потім тільки за племінницю визнала, коли у дванадцятирічної дівчинки дар відьми відкрився. Тоді Прашка на кожному кутку вихвалялася, що це племінниця її, та все Златку до неї підсилала, у подруги набивала.

З сестрою двоюрідною вони потоваришувати так і не змогли, характери дуже різні, та й вони самі різні. Златці все б повеселитися, та на себе звернути увагу, запишатися своєю красою, спіймати захоплення в чужих очах, хлопців за ніс поводити, підманити, приворожити, обожнення викликати, а потім ходить, ніс від них верне. Одного хлопця бідолашного мало не зжила зі світу білого, але провини за собою досі не відчуває. Розбалувала її Прашка з дитинства, а як же, одна єдина кровиночка. Златка себе центром білого світу вважає, хоче, щоб перед її красою вклонялися та дари їй багаті носили.

А вона – Яромила навпаки, уваги такої не хотіла, все більше бабусині науки слухала, та запам'ятовувала, дар свій утихомирювала, травами лікувати вчилася. Їй серед лісу добре було, радісно, ​​а хороводи вечорами водити, у шумних компаніях сидіти і через багаття стрибати… не її це. Тим паче відьмою вона була не простою – водяна відьма. Тільки вони з Агрофеною про те не особливо поширювалися. Це раніше водяних було багато, а зараз мало зовсім залишилося.

Бути водяною – водною відьмою, це водночас і дар, і покарання. Сильні вони дуже, по-своєму, але сильні, адже вода скрізь. У траві, у дереві, у повітрі, навіть в людині є, в будь-якій живій істоті. Як воду налаштуєш, яку енергію в неї вкладеш, так вона й побіжить, ділячись цим зарядом зі світом. Багато добра може водяна відьма зробити, але й багато зла, хоч і не в природі її це. Вода – це життя, тому серед водяних, темних відьом не траплялося ще. Мати Природа, коли дар дарує і про наслідки пам'ятає, завжди є обмеження, щоб баланс не порушити. Лише збожеволівша водяна відьма могла почати зло творити, саму себе водночас вбиваючи. Тільки один раз у своєму житті темний вчинок водяна може зробити.  

Про всі свої можливості водяні відьми не розповсюджувалися, таємницею це було, але шила в мішку не приховаєш, все одно на особливому обліку у князя стояли. Щоправда, у теперішній час таємна княжа канцелярія водяних відьом на обліку тримала більше за звичкою, як данину минулому. Занадто мало водяних залишилося, вони рідко виявляли себе на повну силу, от і вважалося, що свої сили відьми втратили. Нинішній князь водяними відьмами не цікавився. Є і є, закону дотримуються, зла не творять, славно, а якщо ще на благо князівства, що зроблять, то взагалі чудово. Нехай собі й надалі так живуть. А ось раніше, не приведи Боги, князь війну затіє, таких водяних відьом, як вона, силоміць із військом у походи забирали. Кращого знахаря та цілителя не знайти було. Така відьма не тільки зцілювати може, а й ліс чує, він її слухається, силу життя в ній визнає, підкоряється. Агрофена сама на особливому княжому обліку стояла, коли у внучки дар проявився, про неї у відповідні місця повідомила, поставивши і її на таємний княжий облік. Так би мовити від гріха подалі, щоб у майбутньому проблем не виникало. От Яромилу до цього військового поселення – Ялинковий Бескид і прикріпили. Хто вона насправді знав лише станичний голова, міг її за потреби залучати до особливих робіт пов'язаними з поселенням. Але хвала Богам Архар Святославович був чоловік у віці, в міру лінивий, про Яромілу не згадував та й не вірив він у відьміну силу, а от як знахарку її поважав.