Відьма та ведмідь

РОЗДІЛ 3 – Мечеслав.

Що ж, прохання тітки Дарини вона виконала, час і честь знати, треба якось з витязем миром розійтися. Яромила на нього погляд перевела, так вони, мовчки з хвилину простояли, оцінюючи один одного.

– Тебе як звати, відьма? – усміхнувся Мечеслав, рукою щоку почухав, мушку настирливу проганяючи.

– Яромилою мати назвала, по батюшці Всеславна Латошкіна, – вклонилася йому Яра. – Знайомі Ярою кличуть. Ти не сердься  на мене витязь, не треба мені було тебе водичкою поливати. Не подумавши, я це зробила. Та дуже тітка мене   просила сестру знайти і додому повернути цілою та неушкодженою. До них сьогодні в гості наречений завітати має з батьками. Вибач.

– Та я на тебе зла не тримаю. А скоріше подякувати тобі мушу, – засміявся тихо Мечеслав, трішки голову набік нахиливши і Яру розглядаючи. – А якщо мене, як її висушиш, ще й вдячним тобі залишусь.

– Ну, це просто, – засміялася Яра, знову чари покликала і дунула теплим легким вітерцем у бік витязя, змушуючи і на ньому просохнути одягу та волоссю.

Мечеслав руками по штанах провів, посміхнувся, відчуваючи суху тканину під пальцями, потім руками у волосся закопався, головою труснув. Руки знову на грудях склав і знову став задумливо розглядати Яру.

– То як же ти, відьма Яромило, змогла в мені ведмедя розпізнати? – і так проникливо він це запитав, що Яра навіть трохи здивувалася. Пізно зрозумівши, що він повністю не обертався, а вона візьми і ляпни, хто його звір.

От дурепа, треба було язик за зубами тримати, подумки дала собі потиличник водяна відьма.

– А ти думаєш, коли на тебе з найгострішими пазурами кидаються, а потім ще жовтими очима, що світяться, виблискують, у тобі важко берсерка і перевертня впізнати? – примружилася Яра, потім усміхнулася. – Дякую, що не забив.

– Я б тебе не забив, – похитав він впевнено головою. – Скрутив би, а потім розбирався, що за птах зміг до мене так непомітно підкрастись. Талановита ти, відьма Яромило, раз до витязя мого рівня так підійти змогла, і звідки в тобі такі таланти?

– Так я з дитинства в лісі живу, – підняла вона плечі і прикусила губу, думаючи, як би Мечеслава від думок цих убік відвести. – А тут інакше не можна пересуватися, навіщо живність лісову лякати. Та й що до тебе тихо підбиратись? Якщо ти весь на лад любовний налаштований був! Іншим місцем в той час думав, – усміхнулася дівчина куточками губ.

– Присоромити хочеш? – Мечеслав голову набік трохи нахилив, очі примружив.

– Ні, – Яра похитала заперечно головою. – Я ні твого, ні Златкіного вчинку не схвалюю, але справа це не моя. Ви обидва дорослі, самі за свої вчинки тримати відповідь повинні. Прохання тітки виконала, її знайшла, жар ваш охолодила, повертаючи мізки на місце. Але силоміць би я її додому не тягнула. Жива і здорова, тут була з власної волі, ти їй зла не завдавав, далі з нею нехай Дарина сама розбирається, я, зрештою, не нянька в мене інших справ повно. Сьогодні ніч особлива, повний червневий місяць, мені трави йти збирати, а я лісом бігаю в пошуках дівчини, у якої гормони зіграли.

– Не гормони у неї зіграли, – хмикнув і похитав головою Мечеслав, в його голосі невдоволені нотки сковзали. – А жадібність і бажання мати більше, ніж має. Дивна ти, з сестрою ви зовсім різні.

– А чого нам схожими бути? – засміялася Яра. – Матері у нас різні та батьки теж. Прашка сестрою мого батька була. У мене, крім них, нікого не залишилося, раніше ще бабуся Агрофена була, матінка моєї матері. Саме вона мене виростила, вигодувала, усьому навчила, рік як померла, але до тітки та сестри я добре ставлюся.

–        А батьки? Що з ними сталося? – Мечеслав на неї похмуро подивився, підборіддя почухав, шкода йому дівку стало. Сирота виходить.

– А вони згинули, коли мені сім років виповнилося, – зітхнула сумно Яромила. – Я це погано пам'ятаю і їх погано пам'ятаю, не тут ми жили, біля степу, тоді на селище рисичі напали, нікого не помилували, а мене мати в лісі сховати встигла.

– То ти тепер зовсім одна живеш? – Мечеслав до неї трохи ближче підійшов, але небезпеки в тому Яра не відчула, тому на місці стояти залишилася. – Чи не страшно тобі в лісі самій жити?

– А чого його боятися? Люди страшніші. Я ж відьма, – похитала вона головою. – Ліс це моя стихія, як і твоя, перевертень. Нам з тобою ліс зла не завдасть, таємні стежки відкриє, лісовик у складну хвилину допоможе, та й інший лісовий народ теж. Давай сорочку свою, – простягла до нього відкриту долоню Яра і голову підняла так, щоб у очі витязя подивитися. Коли він так близько стояв, доводилося підіймати голову, високий зараза, могутній. А ще пахне він по-особливому, приємно. Запах цей турбує і серце битися скоріше починає, такого раніше за собою водяна відьма не помічала, – Я її відновити можу, а то негоже ось у такому вигляді в поселенні на люди показуватися і очі дів молодих бентежити. Чоловіки на тебе місцеві розлютуються, що дружини їх не про те думати починають. Тобі взагалі одяг заговорений носити потрібно, щоб не рвався він при кожному оберненні.

– А ти так вільно на теми любовні говориш і не червонієш при цьому, вже встигла пізнати чоловічу ласку? — він розв'язав рукави сорочки і стягнув її з могутніх плечей, передаючи Яромилі, від допомоги відмовлятися не став.

– То не твоя справа, Мечеславе, а моя особиста. Я відьма, я знахарка і не про таке чула, і не таке бачила, – несхвально пирхнула Яра, підхоплюючи руками сорочку, намагаючись приховати своє збентеження.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше