РОЗДІЛ 5 – Розмова.

– Навіщо прийшла? – холодно промовив чоловік, окидаючи її похмурим поглядом. – Якщо не подобаюсь, чи варто було в мою постіль потрапляти?

А Ярку, як ножем, полоснуло від цього холоду в його голосі.

– Подобаєшся ти мені, але в ліжко твоє я не збиралася потрапляти. Адже ми знайомі лише добу, неправильно це, та й не потрібна я тобі. Хіба що пограєшся мною та кинеш. Побудете тут на постої, а потім кудись в інше місце поїдете, ти навіть як звати мене забудеш, — пискнула Яромила. Виправдовуючись і звинувачуючи одночасно. – Вибач, я, здається, ненароком тут опинилася. Так само вийшло, – потім наважилася і в очі йому подивилася. – Навіщо ти мене вкусив?

– Здається, нам варто поговорити, щоб ще більше дров не наламати, – стомлено промовив Мечеслав, і долонями потер обличчя. Потім знову на неї погляд похмурий кинув, підвівся з ліжка, запалив олійну лампу, яка кімнату слабким світлом осяяла. Назад на ліжко повернувся, ближче до дівчини пересів, за руку взяв, відзначаючи, що вона при цьому не здригнулася, хоч і тиснулася до стіни. – Я ставитиму питання, а ти намагайся на них чесно відповідати, – зітхнув Мечеслав. Не такої реакції він хотів від дівчини, якій свою мітку поставив, та і бажання в нього зараз інші були.

Яра облизала пересохлі губи, зловила його жадібний погляд на них, зніяковіла, але ствердно трохи нервово кивнула на знак згоди.

– Значить, я тобі подобаюсь і страху ти не відчуваєш до мене?

– Так, – прошепотіла вона.

– І дотики мої в тебе огиди не викликають?

– Ні, – похитала вона головою, при цьому червоніючи, а Мечеслав усе помічав, пильно спостерігаючи за нею. – Ти справді мені подобаєшся, мене дивним чином тягне до тебе, але ж це неправильно? – невпевнено подивилася на нього і нижню губу прикусила. – Так не має бути. Та й не хочу я тимчасовою іграшкою бути.

– А якщо не тимчасовою? – Протягнув, посміхнувшись Мечеслав.

– Ще скажи, що ти мене за дружину взяти бажаєш, – Яромила гірко посміхнулася. – Відьму! Безрідну, та ще й сироту, – видихнула вона.

– Як тут усе занедбано, – задумливо промовив Мечеслав. – Чому в твоїх очах такий переляк зараз був? – він дивно на неї подивився.

А ось Яра від цього питання зніяковіла, почервоніла і очима на біле простирадло подивилася, не знаючи, що на це відповісти. Чого злякалася? Себе, своїх почуттів та бажань. Насправді ще його злякалася, близькості, та того чого не знаєш, не відчував раніше, таке зазвичай лякає. А ще страшно покохати, а потім загубити. Якщо стрибати у вир із головою, то тільки разом і назавжди. Не хотіла вона тимчасових стосунків. Поки її розривало від протилежних почуттів, а мозок шукав правильні слова, перевертень, очевидно, встиг зробити свої висновки. Вона почула тихий сміх, підняла на Мечеслава невпевнено очі, зловила на собі його веселий погляд, зніяковіла.

– Значить, чоловіка в тебе ще не було, – зробив вірний висновок чоловік. – Ну що ж не така й погана ситуація. Принаймні для мене. Ти мені подобаєшся, я тобі подобаюсь. Виїжджати звідси я не планую, Яромило, а якщо й доведеться... Життя довге, загадувати не варто, але тебе я з собою заберу. Так що тимчасовою іграшкою ти точно не будеш для мене. Далі будемо спокійно жити, а там розберемося з почуттями, – посміхнувся перевертень і її акуратно потягнув до себе. – Заспокойся, не скривджу. Просто обійняти хочу. Я перевертень, Яра, у нас все інакше, ніж у вас, відбувається. А ще я берсерк, а ми, Яромило, жити поспішаємо, чудово усвідомлюючи, яке швидкоплинне життя, – сумно посміхнувся витязь, поцілувавши її у скроню.

Мечеслав підтяг її до себе, посадив перед собою так, щоб вона спиною на його груди обперлася, а голову на плече його поклала. Притис її тісніше до себе, не випускаючи з полону рук, огортаючи собою, але вільностей більше собі не дозволяв. А Яра притихла і з подивом зрозуміла, що заспокоїлася, довіряє йому, комфортно їй, та й особливого протесту вона в собі не відчувала. І ось так, перебуваючи в його затишних обіймах, до неї поступово повертається впевненість у собі, йде геть страх. Приємно, настільки, що образ нещодавно побаченого монстра, який посприяв її появі тут, вивітрився з голови, переводячи його на другий план, а на перший план прийшли нові відчуття і почуття.

– Навіщо себе справжню ховаєш? — спитав Мечеслав, знову поцілувавши її губами у скроню.

– Так простіше, спокійніше, – прошепотіла вона. – Менше уваги звертають, не заважають, не помічають.

– Хто навчив і надоумив? – посміхнувся перевертень.

– Бабуся, її наука, – прошепотіла Яра.

– Гарна в тебе була бабуся, – посміхнувся Мечеслав. – Шкода подякувати немає можливості за онучку.

– Мечеслав, – зітхнула Яра. – Цей укус це мітка?

– Мітка, – погодився він, не даючи подальших пояснень.

– І що вона означає? — почала далі допитувати Яромила. Вона про перевертнів знала, але не все. – Для всіх я тепер твоя жінка?

– У тому числі, – посміхнувся чоловік, явно чогось не домовляючи, спантеличуючи її, але відразу з думки збив, інше питання ставлячи. – Чому ти сказала, що потрапила сюди випадково?

– Якщо чесно, я сама не розумію, як сюди потрапила, – зітхнула Яра і скривилася, згадуючи, що в неї вдома зараз господарює монстр. – Я перед походом до лісу за травами, хотіла виспатися, йшла до спальні, а тут мій пугач, фамільяр, з’явився, – пояснила вона Мечеславу. – Він турбуватися почав, у вікно виглядати став, я до вікна, а він там – монстр, страшний, на мене одразу кинувся, – мова Яри стала плутаною, Мечеслав не вловлював всю нитку подій, яка з водяною відьмою сталася, але поки не перебивав її. – Добре на хаті захист стояв, теж бабуся ставити навчила. Захист його не пустив у середину, він почав сердитись, ламати його, і на мене такими очима, кров'ю налитими дивився. Жах! Я такого не бачила, та що не бачила, я й не знала, що таке може існувати. Хоча відьмину науку добре знаю. Він так по моєму захисту лапами лупнув, той тріщинками вкрився. Я злякалася сильно, думала, там від переляку помру, адже не стримала б його. Пам'ятаю, так захотілося опинитися в найбезпечнішому місці... Що сталося, не знаю, сама не зрозуміла. Чи Мати Природа відгукнулася, чи магія хвилею накрила. Провалилася в темряву, а отямилася тут, у тебе. Мечеслав, я правда, не хотіла тобі проблеми створювати, – розвернулася вона в його обіймах, щоб у вічі чоловіка зазирнути. – Але дуже злякалася, і воно якось само вийшло, сюди потрапити.