РОЗДІЛ 8 – Лісовик.

Ось так за пустими розмовами вона зовсім забула, що їде в сідлі, на тварині, якій жодного разу не довіряла, в обіймах перевертня, тепер ще й її чоловіка. Яромила не помітила, як вони дісталися лісової галявини, в потрібне місце, час пролетів швидко. Схаменулась, тільки тоді коли Мечеслав вороного свого зупинив, сам з коня спішився, а потім її підхопив, наче пір’їнку і на землю поставив. Ось тепер вона до тями прийшла, для лісу відразу розкрилася, прислухаючись до навколишнього простору, поки чоловіки визначалися, що з кіньми робити.

Ліс був спокійний, мирно жив своїм життям, був радий її бачити, готовий стежки на перше прохання відкривати, але щось її бентежило, ніби не вистачало чогось. Яра прикусила губу і до найближчого дерева підійшла, поклавши на нього свою долоню. Коли такий контакт кори дерева і голої шкіри рук відьми, ліс краще чути, в кожен куточок зазирнути можна за бажанням. Постоявши з хвилину, спілкуючись з деревами, до Яромили нарешті дійшло, що її бентежить. Вона не чула лісовика. Відразу страх здолав за старого друга та помічника. Хоч на очі він їй особливо не показувався, дикуватий був, але завжди допомагав, шлях показував, диких, зголоднілих тварин відважував. Іноді вона навіть у себе на ганку знаходила в'язанку з грибів чи сушок.

– Мечеслав, – тихо покликала чоловіка Яромила, кусаючи губи до крові.

Зрозумівши, що він її не почув, обернулася, побачила, що чоловіки суперечкою між собою поглинені, але Мечеслав з очей її не випускає, краєм ока спостерігаючи за нею. Переживає. Усвідомлення цього теплом у грудях розбіглося, викликавши усмішку.

– Мечеслав, – голосніше покликала його і рукою махнула.

–        Що трапилося? – підійшов до неї перевертень, а Ратомир залишився на місці стояти, тримаючи коней.

– Я лісовика не чую, – прошепотіла вона.

– У таємних стежках сховався, – задумливо промовив Мечеслав.

– Немає його там, – вона заперечливо похитала головою.

Мечеслав зітхнув, розвернувся до Ратомира і особливий знак йому подав. Той похмуро кивнув, розгорнув конячок, відправляючи до дороги, якою приїхали, та не сильно ляснув обох по хвостах, відправляючи в дорогу до дому. Нема чого їм чекати своїх господарів біля лісового узлісся. Ліс це ліс. Тут дикий звір бродить, який не гидує домашньою худобою повечеряти, і йому все одно, чий це кінь буде. Хоч князя, хоч простої людини. Потім вовк розвернувся і до Яромили з Мечеславом попрямував.

– Яра каже, лісовик пропав, – порадував друга Мечеслав, той аж свиснув від такої новини.

– Невже розуму не вистачило сховатися, – почухав вовк підборіддя.

– Ліс старий, отже й лісовий господар не молодий, досвідом навчений, — задумливо промовив Мечеслав, потім на Яромилу глянув. – Тут ведмеді водяться? Я їх відчував, але досить далеко.

– Точної кількості не знаю, але так, водяться, – Яромила здивувалася. – А навіщо тобі ведмеді?

– Ліс тобі розповідає те, що зараз із ним відбувається. Про минуле розповісти не може. Тому ти не відчуваєш лісовика і дізнатися, що сталося з ним не можеш, – пояснив Мечеслав. – Лісовик з усією лісовою живністю пов'язаний. Особливо із ведмедями. Ведмедів не дарма також господарями лісу кличуть. Що не змогли розповісти дерева може показати звір. Бродити лісом у пошуках ведмедя безглуздо. Але ти можеш виступити посередником між мною, лісом та ведмедями. Він знає, де зараз клишоногі блукають, об’єднає нас з ними. Я перевертень, ведмідь, вони мені дозволять все на власні очі побачити.

– Давай спробуємо, – видихнула Яромила. Вона раніше такого не робила, але розуміла, що від неї потрібно і як це можна здійснити.

Яромила одну руку поклала назад на ствол дерева, багатовікової сосни, а іншу простягла Мечеславу. Перевертень, перш ніж взяти водяну за руку, глянув на друга свого.

– Придивлюсь і прикрию, – ствердно йому у відповідь Ратомир, розуміючи без слів.

Мечеслав його по плечу рукою подячно поплескав, лише трохи вустами позначивши усмішку. Вони один одного давно знали, побрататися встигли. Тільки після цього ведмідь взяв Яромилу за руку й прикрив очі.

А далі Яра їм залюбувалася. Відразу видно перевертень сильний, ведмідь. Риси обличчя чоловіка трохи загострилися, він розширився ще більше в плечах, на руках гострі пазурі з'явилися. Яра відчула, як один із пазурів, легенько в її долоню вперся, але не подряпав. Ще водяна відьма помилувалася своєю роботою, одяг який вона нещодавно зачаровувала, чудово пройшов випробування, розтягуючись і перетворюючись на щільний захист на тілі перевертня. Секунда та Мечеслав розплющив очі. Цієї хвилини на водяну дивилися очі звіра. Це був не погляд сіро-блакитних очей, а тяжкий, схвильований і трохи задоволений погляд ведмедя. Молодшому Князю довелося на якийсь час передати трохи більше контролю своєму звірові. Хто якщо не ведмідь порозуміється зі своїми побратимами. Мечеслав великим, кігтистим пальцем огладив ніжно, шкіру на її зап'ясті, а потім гортанно рикнув, натякаючи, що й відьмі час приступити до своїх обов'язків посередника, а не ним милуватися.

Яромила посміхнулася, почула тихий смішок від Ратомира, що стоїть поруч, трохи збентежилася, щоки зарум'янилися, прикрила очі, стала в себе занурюватися, ліс кликати на допомогу.

Мить і їй вдалося домовитися з лісом допомогти їм. Спочатку він з цікавістю знайомився з перевертнем, придивлявся з певною часткою побоювання, а потім повністю визнавши в ньому свого, розслабився, задоволено зашумів, призначаючи перевертня у свої захисники, дозволяючи йому бачити і відчувати все, що зараз відбувається в лісі. Але Мечеслава цікавили ведмеді.