Розділ 4.

Після того, як я заставила Лів зцілити мої рани, прийняла душ, переодягнулася, ми пішли в столову. Майже всі з моєї групи сиділи за столом.

- Знайомтесь – Олівія і Розалінда, - всі привіталися і ми сіли їсти. – То ж, де я можу купити меч? – запитала у присутніх.

- Загалом, це довга справа, - сказала Ріа. – Купити можна в столиці, але вибрати підходящий меч…

- Я свій десь пів року вибирала, - встряла Тейм.

- А мені на замовлення робили, також довго, бо мені часто щось не підходило, - сказав Айзек.

- Якщо тобі підійшов меч, можеш його взяти, - сказав Ділан.

- Вибач, але він мені був не зовсім зручним. Закороткий і залегкий для дворучного.

- Чому ж ти зразу не сказала? – здивувався білобрисий. – Я думав, що інші будуть важкі для тебе, тому і вибрав цей. Загалом, якщо захочеш, у мене ціла колекція мечів, вибереш собі. Це буде мій подарунок!

- Дякую, Ділан, я подумаю, - посміхнулася до нього.

Я відчула, як мою спину пропалює чийсь недобрий погляд. Оглянулася: Айзек фліртує із Розою, на що вона мило йому посміхається, Лів спілкується із Тейм, хлопці між собою говорять і Амадей, який сидить поруч, стискаючи руки в кулаки. Я оглянулася далі на столову: пара дівчат, що сиділи за дальнім столиком, свердлили мене злим і багатообіцяючим поглядом. І де, питається, я їм дорогу перейшла? Ну і нехай, якщо ще тим буду забивати собі голову, то ні одної своєї проблеми не вирішу.

Отже, зараз у мене медитація, можливо, одну із проблем, а саме свою силу, вдасться зараз вирішити. На медитацію зі мною йшли Лів і Ділан, інші розійшлися по заняттях, домовившись ввечері зібратися разом.

 - Всі сядьте на місця і починайте медитацію, - в кабінет зайшов середнього віку чоловік, із приємною зовнішністю, а потім підійшов до мене. – Мене звати Отерес Франксіс, професор із медитації. Ректор сказав, що у вас є проблеми із силою.

- Так, я не можу контролювати силу потоку магії.

- Добре. Почніть медитацію. Коли у вас вийде легко заходити в транс, я приєднаюся до вас.

Я кивнула і сіла на підлогу в позі лотоса, закривши очі. Але пройшло трохи часу, а у мене нічого не виходило. І чому я думала, що це легко?

- Професор Франксіс, - тихо сказала я, - у мене не виходить.

- Пробуй ще. Постарайся відгородитися від усіх думок. Якщо цього заняття не вийде, на наступне я дам тобі заспокійливої настоянки.

Я кивнула. Але як би не старалася, сьогодні в транс мені так і не вдалося вийти.

Наступні три заняття пройшли трохи краще, але магію мені заборонили використовувати. Напевне, професор Дінел попередив інших. Після цього я вирішила піти в бібліотеку, взяти пару книжок про Архонію і пошукати про свій кошмар на крилах ночі, а точніше мзіму.

- Ти впевнена, що воно тобі треба? – пролунав голос, а я аж відстрибнула вбік, злякавши декількох студентів, що йшли по коридору.

- А ти впевнений, що немає іншої можливості сповіщати про себе? Ну, якось так, щоб я менше лякалася, - тихо запитала я, але деякі студенти кинули на мене дивні погляди. – Згинь!

- Що?! А ти не обнагліла, біловолоска? – переді мною стояв Амадей, міряючи мене важким поглядом і я мусила підняти голову догори, щоб дивитися йому в очі.

Тільки його тут не вистачало!

- І ти згинь!

- І я? А перед тим ти до кого говорила? – не вгавав він, йдучи поруч зі мною.

- Слухай, демон, у тебе своїх справ немає?

- О, це ти даремно… - втрутився Хотару, а я знов здригнулася.

- Не смій називати мене демоном! – він схопив мене за плечі, втискаючи у стіну. Його очі стали наливатися кров’ю, а на руках почали рости кігті. Це… цікаво. Мені справді було цікаво подивитися на другу форму демонів. – Ти ненормальна? – він схилив голову набік, розглядаючи мене.

- Ей, сам ти ненормальний! – я відштовхнула його від себе. – Спочатку ображаєшся неясно за що, потім обтираєш мною стіни, а в кінці хоч би перетворився у свою другу форму! Так ні, лишився людиною…

Амадей шоковано на мене дивився.

- Ти в своєму розумі, просити демона перетворитися на другу форму? – нарешті видав він.

- А чому ні? Мені цікаво на це подивитися, - знов продовжуючи рух, відповіла йому.

- Свята Аміра, я думав, що не зустріну таких недалеких людей!

- Я недалека?! Ах ти скотина рогата! – я кинулася на нього з кулаками, звичайно, шкоди я йому не заподію, але пар випустити треба.

Він зловив мене за руки і викрутив їх мені за спину. Тепер ми стояли так близько один до одного, що я відчувала, як б’ється його серце.

- Як ти мене назвала? – загрозливо запитав він.

- Амадей, якщо я зараз пущу в хід магію – рознесу пів корпусу, а потім скажу, що то був ти.

- Іди, безбашена, - він відпустив мої руки.

Відійшовши на безпечну відстань я обернулася до нього і крикнула:

- А тебе я назвала скотина рогата! – і показала йому язик.

Студенти, які були в коридорі і бачила все дійство, намагалися втиснутися в стіну і стати невидимими. Ну, але що з них взяти, вони тут всі якісь щупленькі, певно, цілителів випустили із занять. А за секунду від Амадея пішов такий відбірний мат, що наші «інтелігентні» люди із Землі би просто позаздрили. Але мені все рівно, я вже закривала двері бібліотеки.

Бібліотекарка, приємна старша жіночка, розказала, що де знаходиться і записала мене в зошит. Через десять хвилин я стояла із купою книжок і дуже шкодувала, що не могла використати магію.

- Вибачте, а чи не підкажете, де можна знайти книги про духів і про… – зам’ялася я. – Про татуювання? -  запитала в бібліотекарки.

- Хм… - вона задумалася, а тоді швидко пішла в одну із секцій і повернулася із двома величезними книгами в руках. – Можете тут щось пошукати, більше літератури у нас немає.

- Дякую, - посміхнулася до неї і взявши всі книги, вийшла.

- Думаєш, стільки книг допоможе тобі порозумнішати? – біля самого вуха пролунав голос Амадея і я від несподіванки кинула всі книги на землю.