Розділ 8.

Я оглянулася. Піщаний берег, на якому я лежала, пролягав на декілька сотень метрів в обидві сторони і ховався за густим лісом. Море тихими хвилями вискакувало на берег, захоплюючи із собою пісок. Я пройшла трохи по берегу, але краєвид не змінювався, тому вирішила йти в ліс.

Пройшовши десь хвилин із двадцять, я помітила одну деталь. В лісі було абсолютно тихо. Ні щебетання птахів, ні шурхоту листя від вітру, та і вітру взагалі не було. Повний штиль. У мені почало наростати дуже погане передчуття. Я попробувала скористатися магією, щоб подивитися на магічні потоки, але не змогла! Моєї магії не було і мене охопила страшна паніка! Я впала на коліна і все пробувала добути магію, але результат залишався однаковим – магії не було!

- Еля! – крикнув хтось недалеко від мене і за пару секунд мене охопили сильні руки Маверіка, та мені було все одно.

Моя магія! Її просто немає…

- Еля, у мене також немає тут магії! Слухай мене! Вона не в тебе пропала! Тут місце таке! Тільки не заглиблюйся у себе, ти мені потрібна в нормальному стані! – його голос мене ніби з болота витягнув.

- Тобто, в ненормальному стані ти від мене відмовишся? – заглянула йому в очі.

- Слава Амірі! – він полегшено видихнув і обійняв мене. – Люди сходять з розуму, коли лишаються магії. Я боявся, щоб… - та я не дала йому договорити.

- Мені це не грозить, я і так ненормальна! – посміхнулася демону.

- Це точно! – він засміявся.

- Ей! – я боляче штовхнула його ліктем. – По всіх канонах ти маєш заперечити це, а не підтверджувати!

- Я не дуже часто брешу!

- Міг у цей момент збрехати. Ладно, як ми тут опинилися, що це за місце і як звідси вибратися? – задала йому питання насущні.

- Ми на острові досить далеко від землі. Його називають мертвим, бо тут немає магії. Тому ти не можеш нею скористатися. А у мене пустий магічний резерв через це місце. Як і чому ми сюди попали, я не знаю і тут ми про це точно не взнаємо. А от з останнім питанням будуть проблеми. Звідси нереально самому вибратися.

- Що? Чому? Хіба не можна зробити якийсь корабель і ?..

- І нас захоплять морські чудовиська під воду…

- Боже, я думала у вас немає такого.

- Всюди є хижаки, - стенув плечима демон.

- Довго ми тут не протягнемо. Тут тварин ніяких немає.

- Тварини є, але вони також хижаки.

- Одна новина краще іншої. Дякую моїм відьмам, що вони навчили мене виживати в немагічному середовищі.

- Що?

- Вони готували мене до всіх випадків життя. До втрати магії також.

- Веселий у вас світ.

- Не то слово, але і у вас не кращий. Добре, я зроблю лук і попробую щось вполювати. Якщо ніхто не догадається, що ми тут, довго нам прийдеться виживати.

- Все завдяки тобі! – посміхнувся демон.

- Чого це?

- Твоя магія Думки врахувала твоє побажання попасти в якусь біду разом зі мною, - я відчула укол совісті, бо він був повністю правий.

- Вибач мене!

- Ей, - він взяв моє обличчя в руки. – Я радий, що ти не залишилася тут одна і що саме я потрапив сюди із тобою! Тому давай, вище ніс, як ти вмієш!

Я засміялася з його слів. А тоді все ж пішла робити лук. Але спочатку потрібно знайти щось гостре. І чому я як на Землі не ношу із собою всюди ножа?

Десь до середини наступного дня за допомогою Маверіка і знайденого гострого каменю трохи кострубатий лук був готовий і ми пішли на полювання. Благо, на острові була річка із прісною водою. Смак, звичайно, був таким собі, але коли вибирати немає з чого, то і болото за золото. Більше години ми блукали по лісі, щоб побачити хоч одну живу істоту, окрім нас. І наші пошуки були успішні, коли я помітила щось… Тварина, подібна до нашої капібари,  мирно щось жувала. Придивившись, я побачила, що вона жувала труп іншої тварини, вгризаючись гострими як лезо зубами і вириваючи чималі шматки плоті, з яких стікала кров, заляпуючи темно-коричневу шубку тварини. Стараючись не робити зайвих рухів, я прицілилася і, коли вона в черговий раз пережовувала, я відпустила стрілу, яка попала точно в шию. Тваринки впала замертво.

Я не хотіла цього робити, мені було дуже гидко. Та коли постає питання ребром: або я, або тварини… Я все одно вагаюся! Але я була не сама.

Демон нічого не сказав, він бачив, як важко мені далося це.

- Краще йди погуляй, я сам все зроблю, - він поставив руку мені на плече, я лише кивнула і пішла.

Десь через годину я повернулася на пляж, де Маверік зробив невеличке накриття. На вогні, який ми добували древнім методом тертя, пеклося м'ясо і я була дуже вдячна, що він розділив його на куски. Я не нюня, але деякі моменти чіпають за живе.

- Як думаєш, нас знайдуть чи можна вже тут облаштовуватися на проживання? – з долею жарту запитала я, але була дуже серйозна.

- Знайдуть, не переживай! Єва за тебе всю Архонію перетрясе на пару із Розаліндою! А остання ще й короля підключить на пошуки, - він притягнув мене до себе в обійми, бо я легенько трусилася від холоду.

- Ти знав про неї?

- Звичайно, що знав! Я тобі не якийсь там рядовий професор.

- А хто?

- Радник короля…

- Серйозно? – я відкривала все нові і нові грані у ньому.

- Так. Нас з Євою попросили попрацювати в академії, бо там робиться щось нечисте.

- Розкажеш? – заглянула йому в очі, цікавість брала своє.

- Військова таємниця, - засміявся він.

- Ну, так не чесно! – знов штовхнула його ліктем. – Не треба було взагалі починати.

- Я тобі руки колись просто зв’яжу! Ще трохи і на тому місці у мене рана появиться!

- А не треба відьми інформації лишати! Те, що я без магії, не забирає у мене сутності!

- От тут ти права! Добре, розкажу, - здався він і я прийнялася слухати, потопаючи в його ніжних руках. – Ти ж знаєш, як вбили Франксіса, Роза не могла не розповісти, - я кивнула. – Таких смертей за останні декілька років було більше двадцяти.