Розділ 9.

Наступне моє пробудження не відрізнялося від попередніх від слова зовсім. Той самий біль, той самий морок. Але якщо лежати більше десяти хвилин не рухаючись, біль повільно затьмарювався. Один необережний рух – і благання про смерть знов зринає у моїй голові.

Декілька днів я лише пила воду, яку Маверік мені обережно вливав у рот. Голодна була як пес. А коли попробувала з’їсти малесенький шматочок, думала, що спина просто загориться. Пару днів після нападу мене бив озноб і температура підскакувала до великої позначки, напевне. Тоді Маверік лягав поруч біля мене і ніжно гладив по руці або обличчі.

Демон був подібний на ходячий труп, але все ще з мускулами. Він не знав, чим мені допомогти, і я бачила страждання в його очах. Він постійно повторював, що краще би він попався в лапи тварини. А я тихо раділа, що це був не він. Не знаю, як би я витримала…

- Ель, вони повільно загоюються, - сказав демон через десять днів, які виглядали світлими зарубками на темному куску дерева.

Через сімнадцять днів я могла більш-менш нормально сісти, ні на що не спираючись. Рани були страшними. Не знаю, як там все виглядало, але на дотик було неприємно і огидно. Вся спина, починаючи від лопаток і закінчуючи попереком була розсічена шрамами різної довжини і ширини.

І тепер, коли спина перестала горіти вогнем, я відчула, що на дворі по зимовому холодно. Демон часто садив мене на коліна, обличчям до себе, огортаючи шкірою якоїсь великої тварини нас обох, не турбуючи спину, і ми могли так годинами на проліт говорити або просто мовчати. Я клала голову йому на груди, вслухаючись у розмірене биття серця чоловіка і часто так засинала. Насправді, якби не було деяких незручностей у вигляді відсутності магії, ну і моєї травми – це міг би бути досить цікавий відпочинок.

І знову ж, в один день це все змінилося. Демон залетів у хижу із величезною посмішкою на обличчі.

- Вони нас знайшли! – я не вірила своїм вухам.

Нас знайшли! Нарешті! Я підвелася, зразу скрикнувши від болю, і пішла за демоном в сторону берега. А там, пришвартований у морі, стояв невеликий кораблик, і з нього вистрибували Роза, Олівія і Єва, радісно кидаючись до мене з обіймами. Ця радість навіть заглушила той дискомфорт, який приносила мені спина.

- Свята Аміра! Як я рада вас бачити! – кричали одна наперед іншої дівчата.

- А вже як ми раді вас бачити! – посміхнувся демон і обійняв Єву.

- Ви просто не можете уявити, як довго ми вас шукали!

- Можемо, - засміялася я на пару з демоном. – Ми весь час сиділи тут і рахували дні!

- Я рада, що навіть такі умови не змінили твого доброзичливого характеру, - сказала Роза і засміялася. – Корабель подано! Можливо, потрібно якісь речі занести?

- Язва ти, - я знов обійняла блондинку і ми пішли до кораблика.

Демон зі своїми м’язами, які так і лишилися на його тілі, зайняв більшу частину площі, але я не жалілася. Він взявся за весла і ми поплили від мертвого острова. Дівчата накинули на нас пледи, я в свій вкуталася по сам ніс, відчуваючи приємний дотик флісу до шкіри.

-І далеко нам плисти? – запитала в дівчат.

- Не дуже. Нам потрібно відплисти до того місця, де є магія. Дальше, я перетворюся на дракона і візьму лодку в лапи, бо далі будуть морські монстри.

- То як ви нас знайшли? – запитав демон.

- Я спочатку подумала, що ви просто кудись телепортувалися і залишили мене з Олівією. Тоді зв’язалася із дядьком. Він нас забрав і ми почали вас шукати. Ксеніл думав, ви десь втекли. Ну… - Роза ледь почервоніла. – Щоб самим побути, - я поперхнулася, а Маверік засміявся.

- Потім до них підключилася я, - продовжила Єва. – Взяла один з артефактів Маверіка, щоб використати магію Духу. Але не змогла. Було таке враження, що його немає серед живих.

- Тоді підключився Хотару, який повідомив, що ти ніби і жива, і мертва, - сказала Лів. – Амадей тоді метався на пару із ректором, підключаючи всіх, кого тільки можна, щоб вас знайти.

- І коли вже надії майже не залишилося і король розводив руками, - продовжила Роза, - я згадала, як ти шукала Лів і ми пішли до Надії. Вона то і вказала, де ви знаходитися.

- А тоді, - перехопила Єва, - ми почали думати, як до вас добратися.

- Ну, і власне, ми тут! – закінчила Олівія розповідь.

- А ви як тут виживали? – запитала Єва.

- Чесно, ми дуже боялися не знайти вас живими, - очі Рози наповнилися сльозами, але вона їх швидко змахнула.

- Ми… - ми переглянулися із Маверіком. – Показувала професору навики виживання в немагічному середовищі.

- В морі плавали, по деревах лазили, з хижаками знайомилися, - продовжив демон. – Загалом, провели «чудесний» медовий місяць! – ми з ним засміялися.

- Ого, як далеко зайшли ваші стосунки! – посміхнулася нам Єва.

Плили ми не дуже довго, близько пів години. А тоді… Я відчула, як кожну мою клітинку наповнює магія, як вона розходиться приємним теплом по всьому тілу. І на моєму обличчі зразу розквітла посмішка, втім як і в демона.

Єва спочатку розкрила красиві чорні перетинчасті крила і злетіла над нами, а потім почала перетворюватися: її тіло вкривалося чорною лускою, збільшуючись у розмірах, шия витягувалася як і обличчя, яке ставало подібним спочатку на велику ящірку, а вже потім – на нереально красиву драконячу морду. І за кілька секунд над нами висів у повітрі величезний дракон, який закривав своїми великими крилами сонце і небо. Її кігтисті лапи взяли спеціальні опори і вона з легкістю підняла корабель із нами на борту.

Вона летіла швидко, тому морозяний вітер почав пробиратися під моє укриття, облизуючи своїми язиками моє тіло і даруючи неприємні відчуття. Роза накинула на всіх нас теплий потік повітря, який зробив трохи краще, але не сильно.

- Подивися вниз, - сказала Олівія через деякий час нашого польоту.

Я перегнулася через борт корабля. Спочатку не було нічого. Просто водяна гладь моря, яка періодично розбивалася невеликим хвильками. А потім я побачила, як по поверхні пройшло одне велике щупальце і зразу зникло. Тоді з’явилося ще одне і ще. Їх ставало все більше і більше! А тоді над водою з’явилася голова. Вона була потворна, це було видно навіть з такої відстані. Довге болотяно-зелене волосся колихалося на хвилях, великі, ні, величезні очі уважно стежили за нами. Носа не було, просто рівна ділянка обличчя, великий рот, із якого висовувався якийсь ніби розтроєний язик і постійно облизувався. Ця… потвора раптово стрибнула у воду і я побачила її тіло. Довга тонка шия, грубі щупальця починалися зразу від грудей. Вона вся була повністю непропорційна.