Розділ 10.

Ще здалека ми побачили, що на березі стояло досить багато людей. Коли ми підплили ближче, я побачила ректора, декількох професорів, а особливо Агрона, який виглядав дуже щасливим, переводячи погляд з мене на Маверіка. Були всі одногрупники з фізичної підготовки і декілька некромантів. Двоє архідемонів виглядали не дуже добре, але щасливо.

Як тільки но я зійшла з корабля, перше, що сталося – Амадей підхопив мене на руки і міцно обійняв, від чого я страшно зашипіла, а він розгубився.

- У Елі рани, - сказав Маверік, обережно мене звільняючи із демонського захвату і притуляючи ближче до себе.

Амадей спочатку кинув злий погляд на професора, а потім винуватий на мене.

- Пробач, будь ласка! – і він ще раз підійшов до мене та обійняв. – Я дуже радий, що ти жива! – прошепотів він мені на вухо.

Дальше по черзі підійшли всі мої одногрупники із різних занять і вже обережно обіймали мене і виказували слова радості. Маверік стояв недалеко від мене серед професорів і щось їм розповідав, періодично кидаючи на мене незрозумілий погляд.

Коли всі заспокоїлись і легкі розпитування, які Роза відразу ж зупиняла своїм поглядом, вляглися, ми перемістилися в академію, і ректор нас відіслав до Аленги. Ми з демоном сиділи один напроти іншого: вимучені, з потьмянілими очима, сірою шкірою, але щасливі. Аленга підійшла до мене і почала проводити наді мною рукою. До Маверіка підійшла інша цілителька.

- Фізичне виснаження я виправлю, магічного виснаження у тебе немає, резерв повний. Я так розумію, Олівія постаралася, бо я відчуваю її магію зцілення. У тебе є якісь рани? – запитально глянула на мене цілителька і я кивнула.

Скинувши верхній одяг, не стидаючись присутності демона (бо що він там ще не бачив за той час), я повернулася до жінки спиною і почула її протяжне «Ох», яке підкріпилося ще одним таким звуком від цілительки, яка оглядала Маверіка.

- Бідна дівчинка, скільки болю ти пережила… - голос Аленги ледь помітно тремтів.

- Ви зможете це виправити? – із надією в голосі запитала я.

І тут настала мовчанка. Довга і затяжна, яка і дала мені невтішну відповідь на це запитання.

- Запитайте, можливо Єва зможе зцілити, - подав голос демон, а я оглянулася.

- Я потім сама до неї зайду, - відповіла я, закутуючись в коцик.

Одягатися назад у ті шматки не було ні найменшого бажання. Закутавшись, зняла зразу і штани і сіла на ліжко, чекаючи, поки цілителька дасть мені якогось відвару.

- Магічний резерв майже пустий, але за той час, що ви були у магічному середовищі, він почав заповнюватися, - сказала цілителька Маверіку. – Фізичне виснаження, як і у студентки, присутнє. Але загрози у вас ніякої немає.

Вона також вийшла із кімнати і я втупилася поглядом у демона.

- Ти ж скажеш мені, чому ми туди потрапили і хто це зробив? – прищурившись, запитала в нього, а він блиснув очима, в яких вже почала прокидатися яскрава зелень і засміявся, а мені від його сміху потепліло на душі.

- Чомусь я і не очікував від тебе іншого. Мені дивно, що ти не запропонувала самій розібратися із кривдником, - і тут я відвела очі в бік, адже така думка проскакувала в моїй голові, а демон ще сильніше засміявся.

- Ну, а чого ти очікував? Я злопам’ятна і не пробачаю такого! Тим більше, не факт, що дракон зможе загоїти мої рани і кому я буду така потрібна? – я запитально глянула на нього, а він лише блиснув на мене злим поглядом і сів біля мене, знову захоплюючи у свої ніжні обійми.

- Не завжди від зовнішності все залежить. Але тебе шрами абсолютно не спотворюють. Ти красива, Еля! Тільки не смій цього говорити Єві!

- Чому? – я чуть відсунулася від нього, щоб заглянути в очі, але він сильніше притиснув мене до свого тіла.

- Вона може сильно образитися. Її Олекса, коли вони познайомилися, також мав шрами по всьому тілі і один великий на обличчі. Та це не завадило їм бути разом. Не заставляй мене говорити банальні фрази про кохання! – нарешті видав демон, а я посміхнулася.

- Добре, не буду!

Цілителі дали нам випити багато різних відварів, від яких мене вже починало вивертати, але загалом ставало легше. Коли ми вийшли в коридор (я так і залишилася закутана у коцик), там були лише Роза з Олівією і ректор з Євою. Дівчата забрали мене до себе, а професори – демона. Сьогодні нам потрібно відпочити, а завтра… Це буде вже завтра.

- Привіт, Елевтерія! – я відкрила очі і побачила перед собою Асторі, яка сиділа в кріслі біля столу.

- Що ви тут робите? – не відійшовши повністю від сну, запитала.

- О, я знову не тут, - вона посміхнулася. – Хотіла запитати, як ти? Як тобі в Архонії?

- Добре, - збрехала їй. Не хотілося їй всього розказувати та і не хотіла, щоб вона переживала.

- Ти щось взнала про прокляття?

- Ні, на жаль, ще ні. Потрібно було до всього звикнути. А тепер буду шукати щось і про прокляття, і про Естер, - на цьому імені Асторі скривилася. – Ми можемо якось із вами зустрітися в реальному житті?

- Ні, сонечко. Це неможливо! Я не в Архонії, а в іншому світі. Але як тільки я прибуду в цей світ, ми зразу ж зустрінемося, - вона знов лагідно мені посміхнулася, на що я їй також відповіла посмішкою. – Що ж, мені знову потрібно йти. Бережи себе!

Вона ще раз окинула мене поглядом і зникла, а я миттєво проснулася. І після цього сон мені вже не йшов, хоча я думала, що буду спати мінімум добу. Тепло одягнувшись, вийшла із кімнати і направилася до виходу з академії. Та прогулятися мені не судилося!

- Еля! – вигукнув хтось за моєю спиною і я різко розвернулася. – Ти чому не спиш? – до мене підійшов Олекса.

- Не можу заснути, - знизила плечима.

- Я знаю, що Єва тобі завтра все розкаже, але раз ти вже не спиш, не хочеш послухати, що ректор взнав?

А в мене аж очі загорілися, на що Олекса тихенько засміявся і я розумію, чому Єва вибрала його, навіть якщо колись він був зі шрамом. Від нього йшли сила, спокій і надійність. А чого ще потрібно жінці?