Не повинна казати, та не можу змовчати…

Бамц! Переді мною виникла постать літньої мамзель у дизайнерському білому брючному костюмі, з діамантами у сергах, перстнях та кольє. Модна шляпка та дорога дамська сумочка доповнювали образ. Виглядала вона, незважаючи на вік, доглянутою і… щасливою. Не одразу я й зрозуміла, що то стара відьма. Образ елегантної леді (язик не повертався назвати її бабцею) заколихався і змінився на чорняву красуню, схожу на легендарну Малефісенту, за мить це була справжня відьма у чорному гостроконечному капелюхі із фільмів-жахів із пронизливими живими очима та тілом зомбі, а ось вже знайома мені Баба Яга, якій я допомогла виконати заповітне бажання. Допомогла ж?

До моєї радості, я відразу побачила себе у власному образі. Тепер ми стояли одна перед одною із Ягою і дивились одна одній у вічі. На обличчі її грала загадкова усмішка.

- Я прожила щасливе життя, Валеріє! Завдяки тобі, люба! Сімдесят років суцільного щастя з найкращим чоловіком у світі!

- Рада, що змогла допомогти. Тепер я б хотіла забратися звідси, тобто, повернутись додому.

Відьма узяла мене за руку:

- Я й не повинна, та не можу змовчати…

- Про що?

- Я вийшла заміж за твого батька, ти так його розхвалювала, що я не втрималась. Я була з ним щаслива, а він – зі мною. Сімдесят років…

- Що? – висмикнула я руку, холонучи від гніву.

- Не бійся. В твоєму житті нічого не зміниться. Існує багато варіантів реальності, я використала лише одну. Ти повернешся у свій варіант, у той же час, що й зникла. І для батька назавжди залишишся єдиною любов’ю у житті.

Сказане трохи мене заспокоїло.

- Твій батько, справді, неймовірний чоловік, такий людяний, співчутливий, добрий. Бережи його.

- Берегтиму, - кивнула я.

- Для цього ти повинна ще дещо дізнатись, Валеріє, - продовжила Яга, дивлячись мені у вічі. – Не перебивай. Слухай і запам’ятовуй. Я проглянула твій варіант буття і дам тобі три поради… У тебе є найближча подруга Едіта. Через кілька днів ти разом із батьком збираєшся до Парижу. Якщо не полетиш, а навідаєш подругу, то застанеш у її ліжку свого нареченого.

- ЩО???

- Не перебивай. Через місяць твій батько має підписати важливий контракт із бельгійцями. Якщо він це зробить, це погубить його репутацію, бізнес, і самого доведе до інфаркту.

- Ні!!!

- Третє. Якось тобі тицьнуть на вулиці буклет про курси дизайнерів одягу. Не закидай його. Бо саме це зробить тебе відомою на увесь світ дизайнеркою.

- Але ж я повинна продовжити справу батька, а це готельний бізнес!

- Можеш покинути навчання. Хіба тобі подобається?

- Ні, але… Дизайном одягу я ніколи не займалася!

- Згадай, дівчинкою ти малювала та вирізала чудовий одяг для ляльки з картону. Не пам’ятаєш?

Я згадала. І відчуття легкості та задоволення.

- Це було так давно…

- Але це та справа, якою ти займатимешся з любов’ю, яка буде до душі. А за готельний бізнес батька не турбуйся. На курсах познайомишся з юнаком, сином маловідомого дизайнера, який хоче, щоб син втілив його мрії. Та юнаку не подобається моделювати одяг, а ось готельним бізнесом тестя займеться серйозно, і батько твій навчатиме його, як рідного сина.

- Тестя? – доходило до мене не одразу.

- Так, не прогав свою долю. З ним ти будеш щаслива, як я із твоїм батьком у іншій варіації. А тепер прощавай! І пам’ятай: варіантів багато. Від твоїх рішень залежить, який ти вибереш.

Зрозумівши, що відьма більш нічого не скаже, та й того, що я почула, мені вище голови, я запитала хрипко:

- І як мені потрапити додому?

- Просто поклади перед собою амулет.

- Так просто?

- Все, що здається складним, на ділі просто.

- А з амулетом потім що робити?

- Нічого. Я заберу його сама.

Я кивнула:

- Тоді прощавай, Страже! Забула сказати, у хаті Іван спить, заблукав у сновидінні, треба йому додому шлях вказати.

- Вкажу…