Текст оповіді

***

На дворі був 1646 рік. По місту йшов високий широкоплечий чоловік. Руки у нього були зайняті. В одній з них він пальцями перебирав монету з незвичайними візерунками. Два роки тому один купець запевнив його, що ці візерунки - стародавні руни, які відштовхують злих духів і прокляття. Чоловік відразу відчув, що нічого особливого в цій монеті немає, але вже дуже сильно вона йому сподобалася, тому і купив. В іншій руці лежали два яблука, якими він поперемінно жонглював. На кожному з боків у нього висіли шаблі, а за поясом виднілися два пістолі і кинджал. Чоловік не мав коня, але народ розступався перед ним так само миттєво, як і перед кінним загоном якого-небудь важливого пана. Цього жилавого, високого і грізного на вигляд чоловіка звали Хомою. Хома був важливою частиною Іскоростеня, міста, який знаходився приблизно в семи днях шляху від Києва. Незважаючи на свою важливість, мало хто його любив. За останні чотирнадцять років, що він жив в Іскоростені, він безліч разів рятував місцевих від різного роду тварин, духів і прокльонів, але дурні люди все одно рідко бачили різницю між ним і тими, з ким він бореться. Вони будуть терпіти його присутність рівно до тих пір, поки він в змозі їм допомагати. Хома був відьмаком.

Багато хто замовкав, коли він підходив, але Хома вже встиг відзначити, що більшість розмов громадян зводилися до чуток про те, що недалеко від міста оселилася відьма. Відьмак насторожено ставився до таких розмов. І не тому що вірив у чутки. Справа у тому, що вже третю ніч поспіль йому сниться один і той же сон. У ньому він бачить, як неймовірно красива жінка з довгим чорним волоссям благає врятувати їй життя, а її рука спрямована у бік того місця, де над невеликою галявиною бушує сильна гроза і лунають численні удари блискавок. Хома знає це місце. Це галявина Громовище, яка є брамою у потайсвіт або навіть у пекло, якщо вірити легенді. Відьмак в легенду цю хоч і не вірив, але точно знав, що це місце має неймовірно сильні і давні магічні властивості. Знаходилося воно всього лише в одному дні шляху від Іскоростеня. Сон цей збігся з чутками про появу відьми, і Хома знав, що це неспроста. Він відчував, що вдома, куди він прямував, його вже чекали гості.

***

Біля будинку Хому чекав вершник на вороному коні. Його обличчя і фігуру було неможливо розгледіти через довгу мантію і капюшон. Відьмак довго чекав, поки вершник почне розмову, але все-таки вирішив взяти ініціативу до своїх рук.

- Добрий день. Я так розумію, нашу з вами розмову ви маєте намір вести тільки в конфіденційній обстановці, так?

Вершник ствердно кивнув.

- Ну що ж, можете залишити коня біля огорожі і пройти до мене у хату.

Заходячи до будинку, відьмак вдав, що не поспішаючи розкладає речі, але насправді уважно прислухався до дій незнайомця. Як тільки мантія була знята, Хома повільно повернув голову у бік гостя, не відриваючи руку від того пістоля, який ще не встиг зняти. Перед ним стояла жінка. Він не поспішаючи сів за стіл, що стоїть посеред кімнати, демонстративно поклавши пістоль перед собою, даючи зрозуміти гостю, що тому тут не раді. Це була та сама жінка з його снів. Від неї йшла сильна магічна енергія, так що відьмак не сумнівався, що це саме та відьма, про яку по місту ходять так багато чуток. Але крім того, що вона була відьмою, Хому бентежив той факт, що він ніяк не міг позбутися думки, що знає її.

- Щось перехотів я приймати гостей. Раджу в найближчі дні покинути околиці Іскоростеня. Якщо я почую хоч натяк на те, що десь недалеко звідси у корів пропало молоко або якийсь маєток вразила посуха - знайду тебе і вб'ю.

- Мене звуть Ада, - спокійно відповіла відьма, - і мені потрібна твоя допомога, Хома. Я не збираюся шкодити мешканцям цих земель.

- Твоя енергія чорніша ніж бруд на моїх черевиках. Ти небезпечна. Не примушуй мене повторюватися.

- Я б не прийшла, якби не був за тобою боржок, відьмаче.

Відьмак щосили намагався згадати, де він її бачив, але так і не зміг.

- Я дуже швидко про себе рахую до трьох. Якщо ти до цього не ...

Очі її налилися сльозами, а губи скривилися у злобі. Вона швидко взяла свою мантію і вийшла з хати відьмака. Хома взяв пістоль і пішов за нею. Коли Ада наділа мантію і осідлала свого коня, відьмак сказав їй:

- Галявина Громовище не для смертних чар, відьмо. Відчуваю я у тобі чимало сильної магії, але це місце занадто сильно навіть для тебе. Не знаю, чого ти хочеш, але не раджу туди лізти.

Нічого не відповівши, Ада повернулася і поїхала геть.

***

1630 рік. На півдні Речі Посполитої бушує повстання козаків на чолі з Тарасом Федоровичем. Після тривалих боїв повстанцям вдається зайняти Переяслав, але вони оточені коронним військом, головнокомандувачем якого є знаменитий польський полководець Станіслав Концепольский.

Раніше козаки мали чималі переваги, зайнявши ключові позиції на найвищих точках на місцевості, а також основні переправи через Дніпро, але Концепольский пішов на хитрість, масово винищуючи мирне українське населення прямо під носом у козаків. Кілька днів повсталі тримали позиції, але нерви не витримали, і їх гетьман - Федорович - дав указ на захист мирних жителів. Концепольский тільки цього і чекав, спочатку розділивши козаків, а потім оточивши кожне їх угруповання. Добра половина козаків полягла у запеклих боях. Ті, що вижили негайно відступили до Переяслава, а нещасні, що не встигли цього зробити, потрапили у полон до поляків. Серед полонених був і козак Хома.