Глава 2

Весь ранок я думала про повідомлення, яке отримала поштою, але так чи інакше треба було зайнятися чимось корисним, і я вилізла з ліжка, щоб приготувати сніданок. Плита виявилася стародавньою, на газових балонах і ледве горіла, добре, що, крім мене, в будинку нікого немає. Дві хвилини і яєчня підсмажилася, не треба поратися з борщем та голубцями. Догризаючи скоринку хліба, я пройшлася босоніж травою, зірвала трохи малини і помилувалася літньою красою. До дому баби Зої було рукою подати, треба було б зайти привітатися, але як пересилити себе, коли бачити людей і з кимось розмовляти нема ані найменшого бажання! Нехай краще вважає мене міською сонею, повернуся в будинок, щось почитаю або погортаю стрічку в ФБ. Не встигла я повернути до свого житла, як помітила на подвір'ї постать, що промайнула та швидко зникла за густими гілками дерев. Я бігом кинулася до будинку - з'ясувати, хто це тиняється тут без дозволу. Незабаром я нагнала незнайомця - молодого чоловіка з борідкою і довгим волоссям, зав'язаним у хвіст.

- Доброго ранку, а ви кого шукаєте? - чомусь я подумала про те, що за мною підглядають.

- Вибачте! - він почервонів - Я від бабусі йду, зовсім забув, що вона здала будинок, а так коротше виходить, якщо через двір. Мене Михайлом звуть, а ви, мабуть, Дарина?

- Пандора - всоте довелося спостерігати здивування на обличчі нового знайомого - Можна просто Дора.

- Дуже приємно. Я вам завадив, піду, у мене справи. Треба ще до церкви сходити, це на іншому кінці села.

«Невже він священик?» - настала моя черга дивуватися. На вигляд схожий, але дуже молодий, років напевно двадцять з невеликим. У мене за спиною хруснула гілка і ще один силует, цього разу жіночий, швидко зник з очей. Виходить, «батюшка» йшов через двір не випадково, на нього чекала дівчина! Мабуть, відьмин будинок багато кому став цікавий за час, поки стояв порожній. Густий сад міг стати гарним укриттям від цікавих очей, а діти його боялися та обминали. Навіть циганські.

Подумавши, я вирішила, що нічого не питатиму у баби Зої, раптом це якась помилка і я зведу даремно на служителя церкви? А може, він і не священик зовсім, а просто йшов туди у справах.

Обтрусивши босі ноги об килимок, я зайшла назад у будинок. Починалася спека і дуже хотілося пити, добре ще зі вчорашнього дня на кухні стоїть відро води! Я простягла руку за кухолем і завмерла на місці. Замість емальованої посудини на столику красувалася чашка, і не якась, а з написом «Андрій». Пам'ятаю, Черніга любив пити з неї чай і казав, що «Андрій – цар звірів». Цю чашку я не привозила в село, вона залишилася вдома і я навіть не прибирала її в шафу із забобонів, і все-таки зараз вона опинилася тут. Єдине, що спало на думку як пояснення — Олена навіщось поклала Андрюхіну чашку в рюкзак, а коли розгрібала його, мене не було поруч.

Придивившись, я помітила ще  дещо — розхлюпану воду і мокрі сліди на підлозі, як від босих ніг. Значить, у хату хтось заходив, поки я тинялася садом! Що далі, то більше незрозумілого тут відбувалося. Я дала собі слово, що більше ніколи не піду, покинувши відчинені двері. Схоже в цьому селі я когось дуже цікавила або заважала тим, хто уподобав хатинку на курячих ніжках для своїх цілей. Дзвінок телефону був таким раптовим, що змусив мене здригнутися. Я вже майже перестала сподіватися, що отримаю новини від поліції і справді на зв'язку була моя сестра.

- Ну мати, як ти там? Обживаєшся? Повітрям дихаєш?

- Так. Все нормально, спала до восьмої години, тут, напевно, таких більше немає.

- Ой, та тобі яка до них справа! Ти давай, реферат пиши, не відволікайся! Гуляй та лікуй нерви.

- За це тобі дякую, люба, але скажи, ти навіщо привезла сюди чашку Андрія? Щоб я не забувала про чоловіка? Це тобі психолог порадив?

– Яку чашку? - настала пауза. - Дора ти ж сама речі складала, я тільки продукти тягла, невже не пам'ятаєш?

- Ні не пам’ятаю. Але як вона тоді... Оленко, я не могла сюди її привезти. Це вже містика якась!

- Гаразд, ти не кіпішуй, може, випадково кинула з іншим посудом, ти ж на транквілізаторах зараз. Таблетки, до речі, приймати не забувай. Все до зв'язку! Завтра поговоримо ще, цілую!

Нічого не розуміючи, я схопила чашку і заштовхала її подалі від очей на полицю з посудом. Схоже, я починала все робити на автопілоті, недалеко до нервового розладу. Щоб освіжити голову, я швиденько натягла купальник (спеціально обрала найскромніший, повністю закритий), схопила рушник і швидким кроком пішла до річки.

***

Місцева річечка з гарною назвою Горобинка блищала на сонці і ховалася під високим, порослим травою та кущами берегом. Я роззулася і побігла вниз, придивлячись до тихого містечка , де розстелила своє улюблене жовте покривало. Зліва від мене були зарості очерету, зате праворуч берег був чистим, усипаним дрібною галькою. Я із задоволенням зайшла у прохолодну воду і одразу поринула з головою. Течія була слабкою і хотілося запливсти подалі, може навіть на інший берег, де жовтіли латаття.

Я поплила на спині, прикриваючи очі від яскравого сонця, а коли підняла голову, помітила на березі знайомих дітлахів. Це викликало в мене досаду, так хотілося побути на самоті, а з цим маленьким табором і мріяти про таке не доводилося! Діти, як були в одязі, залізли у воду і почали бризкатися і кричати, тільки Радік, як найстарший, вирішив поплавати там, де трохи глибше. Він уже відійшов не кілька метрів від своїх сестер та молодшого брата, як раптом з головою пішов під воду і почав тонути. Спочатку його маківка виглядала з води часто, потім все рідше, і до моменту, коли я підпливла до потопаючого, зовсім зникла під водою. Насилу мені вдалося зловити цього худого замурзаного хлопця і надриваючись, борючись із його чіпкими руками, витягти на берег.

Радік довго кашляв і не міг говорити, губи в нього посиніли, а пальці тремтіли. Нарешті він спрямував на мене очі з розширеними зіницями і сказав фразу, від якої можна було посивіти.